НОВИННІ ПУСТЕЛІ В УКРАЇНІ
II ІТЕРАЦІЯ
II ІТЕРАЦІЯ
Проблема новинних пустель — територій, де відсутня чи недостатньо розвинена локальна журналістика — має особливе значення для України, яка із 2022 року переживає наслідки повномасштабного вторгнення. Навесні 2024 року ми опублікували першу ітерацію нашого дослідження, де проаналізували медіаландшафт 11 прифронтових та прикордонних областей, найбільше постраждалих від військових дій. Це дослідження надало первинне уявлення про масштаб і специфіку новинних пустель у тих місцях, де інформаційний вакуум має суттєві соціальні й безпекові наслідки.
У другій ітерації дослідження ми розширили географію аналізу на всю територію України. Ми також переглянули попередні результати й удосконалили методологію. У першій хвилі, яка була скоріше оглядовою, дослідження базувалося на використанні стандартного підходу, який запозичили із західних досліджень. Проте, коли ми зважили на українські реалії війни, стало очевидним, що в таких умовах треба адаптувати класичні методи оцінки стану медіа. Особливої уваги вимагало врахування специфіки тимчасово окупованих територій (далі — ТОТ), де обмежений доступ до українських незалежних медіа.
Крім того, у другій частині дослідження ми провели інтерв'ю із представниками місцевих редакцій. Цей метод збору даних дав нам змогу перевірити наші попередні результати аналізу щодо структури медіаландшафту в різних регіонах країни, а також зрозуміти ймовірні причини виникнення новинних пустель.
Аналіз медіаландшафту України показав, що лише 11% з усіх проаналізованих локальних редакцій (157 із 1434 медіа) відповідають критеріям незалежності та системно покривають критичні інформаційні потреби місцевих громад.
Зі 138 районів України лише 23% були визначені як інформаційно «здорові». Натомість решта 77% районів класифіковані як «частково здорові» (38%) або «нездорові» (39%), тобто такі, що утворюють новинні пустелі.
Під час дослідження ми виявили ключові чинники, які впливають на виникнення новинних пустель, серед них — географічне розташування, соціально-демографічна ситуація, економічний розвиток та історична тяглість роботи медіа в регіоні.
Обласні центри — оазиси, маленькі громади — пустелі
Виявлено суттєві регіональні диспропорції в медіаландшафті. Райони з обласними центрами демонструють значно вищий рівень «медіаздоров'я». У середньому в кожному такому районі базується 3,27 незалежних редакцій проти 0,38 редакції на кожен нецентральний район.
Більшість «нездорових» районів навпаки розташовані між різними обласними центрами. Таким прикладом може бути Золочівський район, що розміщується між «здоровими» Львівським, Тернопільським та Луцьким. У Золочівському районі ми не знайшли місцевих медіа. Річ у тому, що великі міста притягують до себе кваліфіковані кадри, особливо в інтелектуальних галузях на кшталт журналістики. Подібна ситуація виникає в районах, наближених до Києва — столиця «переманює» до себе працівників. Тому, наприклад, Житомирщина сильно страждає від нестачі людей у професії.
Маленькі громади мають порівняно меншу кількість медіа, які там розташовані, та порівняно нижче інформаційне покриття. Віддаленість від великих міст і погана логістична доступність також негативно впливають на розвиток локальних медіа. Чим далі від обласного центру, тим вищий ризик виникнення «новинних пустель».
Міграція і старіння: як демографія змінює медіакарту регіонів
Соціально-демографічна ситуація також суттєво впливає на «медіаздоров'я» районів. Потужні міграційні переміщення з малих міст і старіння населення зменшують інтерес до місцевих новин. Освітня міграція молоді до великих міст додатково погіршує ситуацію, зменшуючи кадровий потенціал локальної журналістики.
Як економіка впливає на розвиток медіа?
Економічний розвиток регіонів безпосередньо пов'язаний зі станом місцевих медіа. Економічно розвинені регіони мають кращі умови для існування незалежних медіа завдяки наявності локальних бізнесів з рекламними бюджетами. Однак повномасштабна війна суттєво погіршила фінансовий стан локальних медіа та зробила донорську грантову підтримку критично важливою для виживання багатьох редакцій.
Безпека понад усе: тематичні пріоритети в умовах війни
Безперечно, одним із найпотужніших чинників є війна. Повномасштабне вторгнення вплинуло не лише на менеджмент редакції, але й на контент. Війна суттєво змістила фокус уваги на тему надзвичайних ситуацій та безпеки. Відповідно до наших даних, можемо припустити, що чим ближче до зони бойових дій, тим менше уваги редакції приділяють темам, безпосередньо не пов’язаним із подіями війни й безпековою ситуацією. Водночас спостерігаються значні регіональні відмінності у висвітленні інших тем: охорона здоров'я отримує повне покриття на Заході, але лише 64% на Сході; економічний розвиток активно висвітлюється на Заході (87%) та Півдні (90%), але значно менше на Сході (59%).
Через фронт: як працюють незалежні редакції для окупованих громад
Особливу увагу приділено впливу окупації на медіаландшафт. Українські незалежні медіа не можуть фізично працювати на окупованих територіях. Однак протягом 2 років війни ми побачили утворення нового феномену — це незалежні медіа, які працюють для окупованих громад. Йдеться про українські редакції, які обслуговують інформаційні потреби аудиторії в населених пунктах, що наразі перебувають в російській окупації. Однак всі ці редакції — релоковані, тож фізично розташовані на підконтрольній Україні території.
Райони, територію яких повністю або частково окупували, мають слабке інформаційне покриття. Тим часом аналіз показав, що довготривала окупація призводить до тотального медійного опустелювання.
Чому деокуповані території найбільш «здорові»?
Деокуповані території демонструють найвищий рівень «здоров'я» — кількість «здорових» та «частково здорових» деокупованих районів на 20% перевищує показники підконтрольних Україні районів (які не зазнали окупації) з таким самим рівнем «здоров'я». Припускаємо, що така ситуація пов'язана з підвищеною увагою української та світової спільноти до деокупованих територій. Навколо них формується публічна дискусія, що впливає на видимість інформаційної ситуації у деокупованих районах. Національні та регіональні медіа активно висвітлюють історію бойових дій і наслідки окупації. Саме звільнені райони стають місцем збору прямих доказів воєнних злочинів Російської Федерації.
Локальні медіа як навігатор для вимушених переселенців
В умовах масового переміщення населення внаслідок війни локальні медіа додатково перейняли на себе нову соціальну роль — інформаційну підтримку внутрішньо переміщених осіб (далі — ВПО). Локальні медіа приймаючих громад адаптуються до інформаційних потреб ВПО і допомагають їм орієнтуватися на новому місці. Тим часом редакції з прифронтових територій підтримують зв'язок з евакуйованою аудиторією та повідомляють, що відбувається в їхніх рідних містах.
Які ризики бачать редакції для свого майбутнього?
Основними викликами для майбутнього локальних медіа є: фінансова нестабільність через недостатній розвиток рекламного ринку, ускладнене функціонування економіки в умовах війни, особливо у прифронтових зонах; відтік кваліфікованих кадрів; потенційне скорочення донорської підтримки. Для забезпечення стійкості локальної журналістики необхідні інституційна підтримка медіа з боку донорів, розвиток власних редакційних бізнес-моделей та державні програми відновлення медіа в постраждалих регіонах.
Попри те, що в цьому дослідженні ми говоримо переважно про абстрактний концепт новинних пустель, спостерігаємо ж цілком матеріальні наслідки. Без присутності місцевих новин, тобто певних арбітрів політичного та економічного процесу поза інтересами владних структур і бізнесу, можливе поступове зникнення прозорості публічного життя. А це означає більше можливостей приховувати зловживання службовим становищем та кристалізацію місцевих еліт аж до неможливості їх змінити. Будь-яка змінність влади — це питання майбутнього, проте варто про це замислюватись уже зараз.
А от про що точно не варто забувати, то це про тимчасово окуповані території. Наявність місцевих новин про громади по той бік лінії бойового зіткнення означає щось значно більше, ніж економічний чи політичний розвиток. Наявність місцевих новин по той бік означає надію для кількох мільйонів українських громадян, що нині перебувають в окупації, а також — це присутність України у просторі, де нещадно випалюють українське, і про те, що майбутнє, про яке ми тут говоримо, точно настане.
Поняття новинних пустель зародилося в медіадослідженнях США на початку 2000-х років, коли кількість місцевих паперових щоденних газет уперше суттєво знизилася на фоні розквіту digital-first медіа. Відповідно терміном «новинні пустелі» позначали громади, які не отримували достатньої кількості перевіреної інформації про місцеві виклики та події.
Концептуалізація цього поняття відбувалася через розуміння того, що демократичний устрій у державі, а конкретно США, починається з місцевого рівня. Отже, участь людей у житті своєї громади сприяє здоровому розвитку суспільства, а осмислена участь неможлива без стабільного потоку правдивої та перевіреної інформації.
Новинні пустелі — це спроба показати ті місця, де через відсутність місцевої преси здоровий розвиток демократичної системи опинився під загрозою[5]. Концепція новинних пустель ґрунтується на тезі про те, що медіа невідривні від локації, де перебувають.
Дослідження новинних пустель доволі активно розвиваються в різних країнах: Норвегії, Іспанії, Швейцарії, навіть у Китаї. Нещодавно один із наукових журналів, що публікує дослідження медіа та комунікацій (Media and Communications), присвятив цілий випуск поняттю новинних пустель. Кілька досліджень із цього журналу ми цитуємо в нашому звіті. Цей випуск є у відкритому доступі, тому ми заохочуємо всіх, хто цікавиться медіадослідженнями, ознайомитися з журналом.
Досі тема «новинних пустель» в Україні активно не проблематизувалася. Але до цього спонукає динаміка змін, які відбуваються в середовищі локальних медіа під час війни, а також реформування комунальних газет і децентралізації медіа в регіонах. Висновки про те, що тимчасово окуповані території не отримують перевірену інформацію про свою громаду через об’єктивні причини, є певною мірою очевидними. Причини ж «пустельності» окремих районів на «тиловій» території України нам довелося досліджувати більш глибоко й детально.
Мета дослідження — ідентифікувати райони, де ситуація з місцевими медіа може призвести до виникнення новинних пустель. Що, своєю чергою, може зашкодити демократичному розвитку країни.
Поява новинних пустель прямо впливає на добробут спільноти. У місцях, де закриваються локальні медіа (або їх узагалі немає), громади функціонують значно гірше. Частина рішень із розподілення ресурсів чи податків залишаються непідконтрольними, а місцева влада має менше стимулів до відповідальності перед громадою. Дослідниця Джудіт Міллер у своїй статті 2018 року зачіпає цю проблему на прикладі функціонування американських локальних медіа. За її спостереженнями, в округах (counties), де місцева преса зникає, громада сплачує більші рахунки за комунальні послуги, а розподіл коштів місцевого бюджету менш справедливи.[5]
Іноземні інвестиції на відбудову або вже заходять у різні сфери української економіки, або ще погоджуються. Підзвітність місцевої влади локальній пресі необхідна вже зараз, щоб відновлення інфраструктури та/або проєкти з розвитку громади приносили максимальну користь для членів громади. Тут варто зазначити, що ми не говоримо обов’язково про журналістські розслідування, а більше про щоденне висвітлення роботи місцевих органів влади й місцевих служб.
Ба більше, однією з основних передумов зростання новинних пустель є розмір популяції конкретної територіальної одиниці. Що більше людей мешкає в якомусь місті, містечку, селищі, районі, то більша ймовірність, що там будуть хороші локальні видання[6]. Демографічна ситуація в Україні погіршується, тож чим швидше вдасться ідентифікувати громади без незалежного інформування, тим оперативніше можна буде відреагувати та залучити ресурси до створення або підтримки медіа у проблемних регіонах.
Ще одна передумова — історична тяглість. Дослідження показують, що завдяки серйозній історичній тяглості зв’язок між медіа та платоспроможною аудиторією — місцевими рекламодавцями, жертводавцями, платоспроможними читачами — з часом зміцнюється настільки, що підтримувати медіа фінансово фактично стає звичкою[6]. Відповідно такі територіальні одиниці рідше ставатимуть новинними пустелями.
В Україні історична тяглість медіа була порушена ще у 1991 році, коли після здобуття незалежності медіаіндустрію довелося відбудовувати практично з нуля в умовах глибокої економічної кризи. Повномасштабне вторгнення Росії спричинило нову велику кризу для медіа в Україні, яка в деяких регіонах повністю паралізувала роботу незалежних видань або значно знизила можливості місцевого бізнесу фінансувати рекламу в регіональних медіа. Однак проблема незалежності та стійкості місцевих медіа в Україні має також глибші структурні корені. Зокрема, слабо розвинена культура передплати суттєво обмежує фінансову стійкість видань. До того ж підтримка медіа з боку держави часто нерівномірна, а наявність приватних медіавласників з-поміж місцевих олігархів неоднозначно впливає на редакційну політику видань. Війна лише поглибила ці проблеми, зробивши економічні умови ще важчими. Якщо новинні пустелі розглядати в історичному контексті, то ми зможемо оцінити історію преси в конкретному районі — чи конкурували між собою паперові видання до інтернету, чи, можливо, є якісь бренди з історією, яким місцева громада довіряла раніше. А отже — спробувати відродити цей історичний зв’язок.
Ми дослідили й показали на карті райони, мешканці яких або отримують недостатньо, або взагалі не отримують перевіреної інформації про події у своїй громаді та районі. Також на противагу ним, показані райони, де ситуація з доступом до локальної інформації є задовільною.
Для того, щоб прокартувати райони України, ми сформували базу даних незалежних локальних медіа, включаючи газети, журнали, вебсайти, радіо, телебачення. Ми не розділяли типи медіа у фінальному аналізі — для того, щоб район не був новинною пустелею йому достатньо мати щонайменше одне незалежне локальне медіа, яке базується (фізично) всередині цього району. Також достатньо, щоб його покривали щонайменше два незалежні локальні медіа з інших районів (наприклад, сусідніх).
Щоправда, наявність одного медіа в районі не є ідеальним результатом. Для оптимального розвитку його інформаційної екосистеми необхідна конкуренція. Тому райони, де є 2 та більше незалежних локальних медіа, ми позначили більш «здоровими» за райони з одним локальним медіа. Те саме стосується і покриття — для того, аби середовище було здоровим, потрібно, щоб медіаорганізації перебували в контексті, який вони висвітлюють. Тому навіть попри виконання формальних критеріїв, райони без власних незалежних медіа, які покривають незалежні локальні медіа з інших районів, ми позначили як «відносно здорові».
Запропонована градація:
«нездоровий» район — район, у якому немає локальних медіа, й він не покритий виданнями з інших (сусідніх) районів АБО район, у якому немає локальних медіа, й він покритий лише одним медіа з інших (сусідніх) районів;
«частково здоровий» район — район, у якому є ОДНЕ незалежне медіа АБО район, який покривають щонайменше два медіа з інших районів;
«здоровий» район — район, у якому базується два й більше незалежних медіа.
Аналізуючи контент медіа, ми орієнтувалися винятково на інформаційні програми, новини, локальні історії. У випадку з телебаченням і радіо не аналізували розважальний контент, ток-шоу, музичні плейлисти. Відмінності між аналізом різних типів медіа ґрунтувалися на можливостях доступу до контенту конкретного видання.
Онлайн (текстові)
Проаналізовано текстові продукти цього медіа й передруки
ТБ
Проаналізовано інформаційний продукт саме цього ТБ-каналу. Якщо це програми, передачі з інших медіа, які просто транслюються тут — цей контент в аналіз не потрапляв.
Якщо в телеканалу є сайт, первинним був саме телеконтент через те, що на нього виділяються основні ресурси організації.
Якщо до телеканалу немає доступу (він не залишив цифрового сліду або доступний лише через місцевих операторів), тоді аналізували його сайт. Цей підхід також був застосований і для радіо, і для друкованих видань.
Радіо
Проаналізовано продукт саме цього медіа. Якщо це програми, передачі з інших медіа, які просто транслюються тут, не брали цей контент в аналіз.
До вибірки брали винятково FM-діапазон.
Якщо в радіостанції немає сайту (зокрема YouTube-каналу) і можна прослухати виключно прямий ефір, то такі медіа аналізували лише в юридичній площині.
Друковані
Проаналізовано продукт саме цього медіа, а також передруки. Якщо у видання немає сайту або немає доступу до продуктів видання (власне самої газети), то такі медіа аналізували лише в юридичній площині.
Незалежність медіа перевіряли у двох вимірах — юридичному й контентному.
Для того, щоб медіа було класифіковано як незалежне, медіаорганізація не повинна перебувати в юридичних стосунках з особами, які потенційно можуть вплинути на редакційну політику: представниками політичної влади (місцевої та національної), місцевими великими бізнесменами з політичним впливом. У разі наявності такого зв’язку, який виражається у виграші неконкурентних тендерів від замовників із влади або місцевих еліт, перебуванні людини з політичним впливом у правлінні або редакції, інших зв’язках з особами, що можуть вплинути на редакційну політику, медіа автоматично вважається залежним і не потрапляє до вибірки.
Контентно медіа перевірялися за наступними критеріями:
наскільки медіа покриває критичні інформаційні потреби громади;
ознаки незалежності у вигляді дотримання професійних стандартів (основний фокус на чесність та прозорість контенту).
Додаткові критерії застосовувалися для оцінювання медіа у випадку, якщо основна перевірка не дала однозначної відповіді на питання про незалежність. Дослідницька команда в таких випадках під час колегіального обговорення враховувала додаткові критерії для прийняття рішення про класифікацію медіа.
Окремо зазначаємо, що медіа, за якими помітили просування проросійських наративів, були автоматично дискваліфіковані з переліку.
Контентна вибірка:
проаналізовано медіапродукти останніх 10 днів, що передували моменту перевірки конкретної редакції. Протягом цього періоду переглядалося все, що стосується новин та інформаційних програм (включно з довгочитами та спецпроєктами).
Аби дослідити ситуацію в усіх регіонах, застосовуючи спільні критерії, методологія цього дослідження передбачає застосування поняття критичних інформаційних потреб. Ми запозичили методологію визначення критичних інформаційних потреб Анненберзької школи комунікацій та журналістики при Університеті Південної Каліфорнії[4]. Ця методологія максимально повно враховує потребу громад в інформації, яка допомагає їм робити осмислений вибір щодо власного життя. Також ця методологія є частиною схожого дослідження про новинні пустелі штату Північна Кароліна, на яке ми спиралися протягом роботи над цим проєктом.
Критичні інформаційні потреби (далі — КІП) місцевих громад — це інформація, яка допомагає громадянам орієнтуватися в політичних, економічних і соціальних процесах, ухвалювати обґрунтовані рішення, що впливають на їхнє життя.
Концепт КІП є одним із критеріїв для визначення медіа, які щоденно й системно інформують свої громади. Початкове припущення цього дослідження про те, що свобода медіа є основою сталого демократичного розвитку, також ґрунтується на тому, що громадянам необхідна інформація про максимально повний спектр ситуацій та послуг для поінформованого вибору.
Критичні інформаційні потреби (їх всього 8) включають повідомлення про такі теми:
Надзвичайні ситуації та громадська безпека: інформація про надзвичайні ситуації та ризики, як найближчі, так і довгострокові. Екстрена інформація — небезпечні погодні умови (природні катастрофи); екологічні та інші біологічно небезпечні спалахи; загрози публічній безпеці, включаючи тероризм; охорона порядку (діяльність правоохоронних органів) та громадської безпеки в населеному пункті, територіальній громаді або районі. Сюди входять усі теми, пов'язані з безпекою громадян під час війни: масові обстріли, окупація, евакуація, просування лінії фронту, звільнення територій у ході контрнаступу.
Охорона здоров'я: інформація про сервіси з охорони здоров'я, включаючи інформацію про сімейне та громадське здоров'я. Відомості про наявність, якість і вартість місцевого медичного обслуговування, в т.ч. доступ до державних / комунальних медичних закладів; програми та послуги, включаючи оздоровчі / профілактичні / рекреаційні заклади (наприклад, санаторії), місцеві клініки, лікарні; своєчасне інформування про поширення захворювань і календар щеплення; місцеві кампанії з охорони здоров’я та втручання.
Освіта: інформація про всі аспекти місцевої освітньої системи, особливо в період, коли місцева освіта є центральним питанням для публічних дебатів, ухвалення рішень та розподілу ресурсів. Сюди входять: якість та управління місцевими шкільними системами на рівні громади; якість шкіл у конкретних районах та географічних регіонах; інформація про освітні можливості, включаючи рейтинги успішності шкіл (як державних, так і приватних), репетиторство, дитячі програми з розвитку поза школою; інформація про освіту дорослих, включаючи мовні курси, професійне навчання, а також доступ до вищої освіти.
Транспортні системи: всі члени громади потребують своєчасної інформації про місцеві перевезення, основні транспортні послуги та їхню вартість на міський, міжміський, міжнародний транспорт, а також про дорожній рух і дорожні умови, зокрема пов'язані з погодою і ремонтом доріг.
Економічний розвиток: доступ до широкого спектра економічної інформації. Сюди входить: інформація про зайнятість та можливості працевлаштування в межах регіону; підготовка та перепідготовка кадрів і підвищення кваліфікації; інформація про можливості малого бізнесу, включаючи допомогу стартапу та ресурси капіталу; інформація про основні ініціативи економічного розвитку, що впливають на всі місцеві рівні.
Навколишнє середовище: інформація про стан місцевого середовища у короткостроковій і довгостроковій перспективі; якість місцевої та районної води та повітря, своєчасне оповіщення про небезпеки; фактична та потенційна екологічна небезпека в населеному пункті та районі, включаючи токсичні відходи, рівень радіаційного забруднення; питання розвитку природних ресурсів, що впливають на здоров'я, якість життя та економічний розвиток місцевих громад; інформація про діяльність із відновлення екосистем і питання довгострокової стійкості навколишнього середовища; доступ до рекреаційних зон та зон відпочинку.
Громадські ініціативи та суспільні послуги (civic information): відомості про основні громадські установи, некомерційні організації та асоціації, включаючи їхні послуги, доступність і можливості для участі в бібліотеках та інформаційних послугах у громаді; культурно-мистецька інформація; рекреаційні можливості; некомерційні групи та асоціації; громадські соціальні послуги та програми; релігійні інституції.
Політика та врядування: інформація про зміну влади, ухвали, постанови, нові закони, відкриті аукціони; інформація про діяльність влади на місцевому, обласному та національному рівнях управління; рішення місцевої та обласної влади щодо всіх суспільно-політичних питань, а також про відповідні ініціативи державної політики, що впливають на громади.
Ми визначили, що задоволення 6 з 8 критичних інформаційних потреб громади протягом 10 днів (періоду моніторингу) достатньо, щоб медіа отримали позитивну оцінку щодо цих критеріїв. На жаль, маємо констатувати, що багато незалежних редакцій не потрапили на мапу винятково через те, що саме у проміжок нашого дослідницького періоду вони не задовольнили достатню кількість інформаційних потреб. Такі видання або фокусуються на якомусь конкретному аспекті життя громади, або ж роблять лише великі матеріали, що виходять кілька разів на місяць. Без таких медіа функціонування громади не буде повноцінним. Проте метою цього дослідження було картування класичних локальних видань, що забезпечують увесь спектр потреб. Це є обмеженням цього дослідження.
У цьому підрозділі описано систему, за якою ми перевіряли кожне медіа і вирішували, чи вносити його на мапу Новинних пустель.
Блок 1. Приналежність до регіональних медіа
Насамперед це дослідження аналізує виключно регіональні медіа. Для подальшого картування, ми визначали, які саме території покриває медіа:
Місце базування — місто або район, у якому перебуває основна частина редакції або головний офіс.
Інформаційне покриття — висвітлення у медіа подій і питань, що стосуються території певного району або громади, причому це медіа фізично не розташовується у межах цього району / громади. Згідно з нашою методологією, редакція має публікувати щонайменше 10 публікацій на тиждень про конкретний район, аби ми визначали останній як інформаційно покритий цим медіа.
Блок 2. Визначення незалежності
Нашою основною задачею було ідентифікувати редакції, незалежні від місцевих еліт, органів влади та бізнесів. Для цього ми перевірили кінцевих бенефіціарів та дотичних до медіа осіб на предмет політичних та бізнес-інтересів: чи є бенефіціари політиками або бізнесменами із суттєвим впливом на політику регіону? Ми здійснювали пошук юридичних осіб редакцій та перевіряли медіа через реєстри відкритих даних (OpenDataBot, Clarity Project, YouControl) на предмет імен власників та кінцевих бенефіціарів, тендерів і закупівель (особливо від місцевої влади), фігурування медіа або його власників у судових справах та ухвалах. Медіа не проходили перевірку, якщо були виявлені підозрілі дії, рішення, які могли вказувати на залежність медіа від органів влади, конкретних політиків, великого бізнесу, олігархів.
Державні закупівлі самі по собі не несуть нічого поганого — в маленьких містах це може бути єдиним способом диверсифікувати доходи, а не цілком покладатися на грантове фінансування. Державні закупівлі можуть бути показником того, що в редакції є залежність від влади, але не на 100%. Ми звертали увагу на тендери, вартість яких за контракт перевищує 350 тис. грн (умовний зарплатний фонд редакції із 3-х людей на рік) у містах, більших за 20 тис. жителів — такі населені пункти повинні мати здорові ринки й комерційні пропозиції. ВИНЯТОК: медіа на тимчасово окупованих територіях, де ринку як такого немає.
Окремі редакції у франшизах аналізували окремо. Структура власності у франшизах така, що не передбачає втручання продавця франшизи.
Додаткові критерії, які могли визначити медіа як незалежне, ми використовували ВИКЛЮЧНО тоді, коли нам не вистачало іншої інформації з цього блоку або вона була недостатньо зрозумілою. Вони включали:
Блок 3. Професійні стандарти
З метою визначення незалежності та доброчесності медіа, які потрапили до нашої вибірки, ми вивчали їхній контент, покладаючись на Професійні стандарти BBC[8], Кодекс етики, запропонований Комісією з журналістської етики[12], методологію замовності, запропоновану Інститутом масової інформації[13].
Блок 4. Покриття критичних інформаційних потреб
Після того, як ми впевнилися, що медіа є незалежним, ми перевіряли чи задовольняє воно критичні інформаційні потреби громади. За період дослідження, який становить 10 днів, ми відстежували всі публікації в медіа — власні та передруки. Тематичну структуру публікацій було зіставлено із критеріями КІП. Якщо хоча б одна публікація покриває одну критичну потребу, ця потреба вважається закритою.
Для того, аби медіа потрапило на мапу, за період моніторингу воно повинно було мати публікації, які задовольняють щонайменше 6 із 8 критичних інформаційних потреб громади.
Для того, щоби зрозуміти, яким чином тимчасова окупація впливає на медіаландшафт, наша команда опрацювала медіамапу цих територій.
Ми ранжували адміністративні райони відповідно до Наказу Мінреінтеграції «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»[16]. Ми враховували статус тимчасово окупованих територій, що був релевантний на момент аналізу даних — серпень 2024 року. ВАЖЛИВО: аби узагальнити результати дослідження, адміністративні райони були позначені певним статусом (окуповані / деокуповані / підконтрольні) навіть у випадку, якщо лише частина (а не весь) адміністративного району зазнала захоплення окупантами. Відповідно до вищезазначеного Наказу, використовуємо такі умовні позначення:
Окуповані території — адміністративні райони України, територія яких була повністю окупованою РФ, або ж принаймні один населений пункт у межах району був тимчасово окупований станом на серпень 2024 року. Це стосується територій, які зазнали окупації (та анексії) із 2014 до 2022 року та із 2022 до 2024 року.
Деокуповані території — адміністративні райони України, територія яких була повністю звільнена від тимчасової окупації РФ станом на серпень 2024 року і повернулася під контроль України. Це стосується територій, які зазнали окупації із 2014 до 2022 року та із 2022 до 2024 року.
Підконтрольні території — адміністративні райони, які є повністю підконтрольними Україні й не були окуповані РФ протягом 2014–2024 років.
У другій хвилі дослідження ми виявили потребу дещо змінити методологію, якою послуговувалися під час картування районів у першій хвилі нашого аналізу. Стало зрозуміло, що концепт оцінювання медіаландшафту в межах демократичного суспільства недоречно цілковито імплементувати до тих територій країни, які є тимчасово окупованими.
З цих причин, у другій хвилі дослідження ми змінили підхід до оцінки «базування» медіа на ТОТ. Ми знаємо, що деякі медіа продовжують доносити інформацію до української аудиторії в окупації. Ці редакції позиціюють себе як такі, чия місія — надавати окупованим громадам правдиву й верифіковану інформацію про події. Однак всі подібні медіа фізично розташовуються поза межами окупованих районів із безпекових причин. У I ітерації дослідження ми розглядали такі медіа як ті, чия основна аудиторія знаходиться на ТОТ. А отже визначали їхнє базування в окупованих районах, навіть якщо вони фізично не розташовані там. Поглиблено вивчивши контекст окупації через інтерв’ювання топменеджерів локальних медіа, ми зрозуміли, що така концепція скоріше викривлює ситуацію, а не висвітлює реалії.
Тепер ми виходимо з того, що незалежні українські медіа не можуть фактично базуватися на тимчасово окупованих територіях. Новий підхід у другій хвилі полягає у класифікації вищезазначених медіа не як «базованих» географічно, а як тих, що інформаційно покривають конкретні райони на ТОТ. Це забезпечує більш адекватну картину медіаприсутності в цих районах та знімає вимогу до фізичного розташування редакцій.
Завдяки такій перекласифікації збільшився перелік «частково здорових» окупованих районів. Проте класифікація «частково здорові» райони не означає в цілому позитивної ситуації, оскільки реалії окупації завжди передбачають загрози, брак надійної інформації, відсутність адекватного комунікаційного середовища.
Так друга хвиля дослідження не лише поглибила аналіз медіасередовища в умовах війни, але і внесла важливі методологічні уточнення, що дають змогу чіткіше окреслити межі новинних пустель в Україні.
Щоби глибше зрозуміти особливості регіонів України та конкретніше дослідити їхню медіаспецифіку, ми запитали думку безпосередніх учасників тамтешніх медіапроцесів.
Було проведено 12 напівструктурованих інтерв'ю з топменеджерами незалежних регіональних медіа (по два керівники медіа з кожного макрорегіону України за винятком Західного регіону, де ми мали можливість провести інтерв’ю із трьома керівниками ЗМІ). Тривалість кожного інтерв’ю приблизно 40 хвилин.
Під час цих розмов експерти відповідали на низку запитань, що стосувалися особливостей регіональних медіаландшафтів, зокрема того, як вони самі оцінюють і пояснюють певні тенденції та виклики у своїй роботі. Їхні відповіді дали цінні інсайти для нашого дослідження й забезпечили додатковий рівень достовірності аналізу. Частина відповідей наших експертів анонімно цитуються в тексті цього дослідження.
Відповідно до методології концепту, редакція має рівноцінно приділяти увагу всім найважливішим сферам життя громади. Однак із нашого аналізу видно, що війна суттєво впливає на фокус медіаконтенту. У цьому розділі детально розкажемо про те, які КІП у пріоритеті медіа, а які наразі відійшли на задній план.
На основі проаналізованих даних ми можемо припустити, що наближеність до зони бойових дій може бути причиною зменшення уваги медіа до тем, безпосередньо не пов’язаних з подіями війни та безпековою ситуацією.
Окремо варто сказати про тимчасово окуповані райони України, які в більшості випадків отримали статус «нездорових». Часто ці райони покриваються певною кількістю незалежних медіа (які були змушені евакуюватися). Але через ускладнений доступ до інформації, неможливість її верифікації та інші об'єктивні складнощі, пов'язані з окупацією, редакції не мають можливості покривати критичні інформаційні потреби таких громад. Наприклад, ми ідентифікували чотири незалежні редакції, які пишуть про АР Крим. Втім, контент-аналіз матеріалів на їхніх сторінках засвідчив, що ми не можемо говорити про «здоровість» жодного району на півострові, згідно з нашою методологією. Адже далеко не всі потреби громад потрапляють на сторінки незалежних медіа, що пишуть про регіон.
Дещо інша ситуація з висвітленням КІП складається в регіонах, наприклад, із вираженою туристичною скерованістю. Так велика частка матеріалів у гірських районах Івано-Франківської області стосується саме туристичної галузі або ж військовозобов’язаних осіб, які незаконно перетинають державний кордон в умовах режиму воєнного стану (специфіка часу). Тому «нездоровість» районів не завжди свідчить про відсутність незалежних медіа на цих теренах — це також може вказувати на недостатнє висвітлення критичних інформаційних потреб громад, що тут проживають.
Далі представимо деталізовані результати аналізу покриття критичних інформаційних потреб у різних регіонах. Зокрема, у розділі описано, який обсяг медіа з нашої вибірки (%) продукує контент на кожну інформаційну потребу.
Це та попередні дослідження Media Development Foundation про стан регіональних медіа показують, що новини про війну й безпекову ситуацію суттєво переважають над іншими темами серед контенту локальних медіа. Дані цього дослідження новинних пустель в Україні доводять, що жодна з редакцій у вибірці не ігнорувала висвітлення надзвичайних ситуацій і громадської безпеки (всі медіа, які потрапили на нашу мапу, інформують про це).
Подібна ситуація з матеріалами, у яких йдеться про громадські ініціативи та суспільні послуги — загалом 94% незалежних медіа з мапи Новинних пустель пишуть на цю тему. Ці матеріали зазвичай безпосередньо пов’язані з контекстом війни. Тому великий відсоток ініціатив і послуг, про які йдеться в повідомленнях медіа, спрямовані на розв’язання проблем, що виникли через бойові дії.
Також медіа активно пишуть матеріали на тему, яку ми умовно назвали політика та врядування. 90% незалежних редакцій регулярно повідомляють про роботу, ініціативи та рішення місцевих органів влади.
Загалом 82% незалежних медіа висвітлюють ситуацію з охороною здоров’я. Хоча ця картина є дуже нерівномірною в масштабах країни. Приміром, якщо всі редакції західного регіону демонструють увагу до цієї теми, то лише 64% медіа Сходу України регулярно пишуть про новини, пов’язані зі здоров’ям людини. Дещо краща ситуація на Півдні, де 79% медіа висвітлюють цю проблематику.
Також певний дисбаланс спостерігається у висвітленні аспектів економічного розвитку громад: на Заході України 87% медіа пишуть про це, а в медіа Півдня ця частка становить 90%. Водночас на Сході України лише 59% редакцій приділяють достатньо уваги економічній проблематиці. На Півночі таких медіа є 69%.
Спостерігаємо доволі невисокі показники зацікавленості медіа Сходу та Півдня в матеріалах про освіту — 69% та 52% відповідно. Водночас в усіх інших макрорегіонах не менше 80% медіа пишуть на цю тему регулярно.
Прикметно, що тема збереження навколишнього середовища навпаки гостріше сприймається медіа саме тих макрорегіонів, де території більше страждають від наслідків бойових дій (Схід — 85%, Південь — 83%, Північ — 81%). Редакції Заходу та Центру значно рідше пишуть на цю тему (61% і 68% медіа відповідно).
Загалом найменша увага приділяється місцевим транспортним системам. Лише 59% усіх медіа у вибірці регулярно пишуть про цей аспект. Найбільший відсоток демонструють південні редакції — 66%, а найменша зацікавленість на Заході — 39%.
У межах дослідження ми проаналізували всю територію України — 24 області та півострів Крим (136 адміністративних районів і міста Київ та Севастополь).
Географічною одиницею для нашої фінальної мапи став адміністративний район. Висновки по макрорегіонах не показали значної відмінності між частинами країни (якщо, звісно, не брати до уваги лінію фронту та окупацію). Також не можемо говорити про суттєві міжобласні відмінності, адже йтиметься не про адміністративну специфіку, а радше про географічні, демографічні та історичні показники. Ми помітили що саме ці характеристики тим чи іншим чином впливають на медіаландшафт в Україні.
Усього було проаналізовано 1434 редакції по всій Україні. До вибірки не потрапили місцеві Telegram-канали, Facebook-групи та інші неінституціоналізовані джерела. Ми не можемо розглядати ці канали як повноцінні медіа — не відомо, кому вони належать, та з якими організаціями вони пов’язані. Тож неможливо перевірити надійність і правдивість інформації, що там поширюється.
Загалом виявлено 157 незалежних медіа, які не працюють на інтереси місцевих еліт чи органів влади, відповідають професійним стандартам та покривають критичні інформаційні потреби (див. Методологія дослідження). Саме вони потрапили в базу даних і були нанесені на мапу Новинних пустель.
Порівнювати макрорегіони доволі складно: результати кількісного та якісного аналізу показали, що немає чіткої різниці між медіаринком на умовному Заході та Сході, Півночі й Півдні України.
Стверджувати, що різниці зовсім немає, ми також не можемо, беручи до уваги великий розмір країни, її складну геополітичну ситуацію, окуповані території на Сході та Півдні, анексований Кримський півострів, деокупацію на Півночі та специфіку прикордоння. Все це певною мірою впливатиме на медіаландшафт, і ми спробуємо відобразити це у звіті.
Тому нам видається логічним не розглядати український медіаландшафт винятково у розрізі макрорегіонів. Дивлячись на готову мапу новинних пустель в Україні, ми помітили, що існують певні групування районів залежно від їхнього «рівня здоров’я».
«Здорові» райони
Майже всі кластери, які об’єднують «здорові» райони, обумовлені географічним розташуванням обласних центрів у них. Найбільше помітні на карті чотири випадки:
Великий придніпровський кластер об’єднує такі обласні центри, як Київ, Черкаси та Кропивницький. Ці «здорові» адміністративні столиці підтягують до себе й маленькі нецентральні райони, які мають сприятливий медіаландшафт («здорові» або «частково здорові»). До них відноситься майже вся південна Київщина, вся Черкащина та Кіровоградщина.
Харківський, Полтавський, Сумський, Дніпровський та Запорізький райони утворюють велику «зелену зону» на лівобережжі України. «Здорова» зона також поширюється на сусідні нецентральні Чугуївський, Берестинський та Нікопольський райони).
Одеський, Миколаївський та Херсонський район утворюють умовний «зелений пояс» на Півдні, межуючи один з одним;
«Здорові» західні райони, такі як Львівський, Івано-Франківський і Тернопільський, теж розташовані поруч;
Луцький та Рівненський райони теж утворюють «здоровий» волинський кластер на Заході; вони ж притягують до себе «здоровий» нецентральний Ковельський район.
Проте є приклад «здорового» кластеру, який не пояснюються простим географічним розташуванням обласних центрів.
Це стосується Чернігівського, Ніжинського та Корюківського районів. Наявність цілих мереж незалежних медіа (загалом 19 редакцій, що покривають їх, і 9, які базуються там) забезпечує якісну інформацію на місцях та інформаційно покриває практично всю Чернігівщину. Якщо врахувати також, що поруч розташований «здоровий» Шосткинський район і «частково здоровий» Новгород-Сіверський, то дійсно можна говорити про інформаційно «здоровий» східнополіський кластер.
«Нездорові» райони
У випадку з «нездоровими» районами ситуація є зворотною і простежується зв’язок між відсутністю обласного центру на адміністративній території та наявністю новинної пустелі.
Деякі «нездорові» райони розташовані між різними обласними центрами. Приміром, між Запоріжжям, Дніпром і Полтавою розташувалися райони, де майже відсутні новини про життя на цих територіях: Павлоград, Синельникове, Самар.
Та сама ситуація між Волинню та Галичиною — Золочівський, Дубенский та Кременецький райони визначаються як «нездорові». Обласні центри перетягують увагу молодих спеціалістів і й загалом кваліфікованих журналістів, залишаючи за своїми межами інформаційну прірву.
«Нездорові» райони переважно кластеризуються між собою. Є лише 4 випадки, коли «нездоровий» район не межує з іншим «нездоровим» — Баштанський (Миколаївська обл.), Василівський (Запорізька обл.), Роменський (Сумська обл.), Лубенський (Полтавська обл.).
Окремо варто звернути увагу на два великі прикордонні кластери: 1) Житомирщина; 2) південна Вінниччина та північна Одещина. Обидва кластери характеризуються не лише прикордонною зоною, але й великою площею території та значною відстанню маленьких громад від обласних центрів. Чим далі від центру — тим менше населення. Своєю чергою, це потенційно впливає на виникнення «новинних пустель» (див. розділ Чому існують «нездорові» райони)
Винятком є обласні центри, які наразі знаходяться в окупації, і, відповідно, на території яких органи місцевої влади, підконтрольні Україні, тимчасово не функціонують. Донецький та Луганський, разом із сусідніми окупованими районами, утворюють великий червоний кластер на Сході. Тим часом Кримський півострів із центром у Сімферополі та окремо Севастополь також є «нездоровими». Дані є свідченням того, що окупація випалює інформаційне поле й навіть релоковані медіа із плином часу втрачають зв’язок із місцем базуванням — поодинокі випадки, коли медіа досі працюють на тимчасово окуповані із 2014 року території, лише це підтверджують.
Зібрані дані демонструють, наскільки показовими є відмінності в рівнях «базування медіа» та «інформаційного покриття» районів. Базування означає, що медіа, які забезпечують критичні інформаційні потреби мешканців у районі, розташовуються в місцевості, про яку пишуть. Інформаційне покриття вказує на відсутність локально базованих медіа в районі та на «делегування» функцій інформування його населення на редакції з сусідніх районів.
Тенденція, яка притаманна усій території України, — інформаційне покриття районів є вищим, ніж показники базування медіа на локальному рівні. На один район припадає більш ніж одне базоване медіа (в середньому 0,93 редакції / район), водночас райони інформаційно покриваються в середньому двома з половиною медіа. Згідно з нашою методологією, це означає, що ті незалежні редакції, які інформаційно покривають район, опублікували щонайменше 10 матеріалів на тиждень, що задовольнили критичні інформаційні потреби його мешканців. Як правило, маленькі громади не мають своїх редакцій, але можуть отримувати новини від медіа з іншого найближчого району або (частіше) з обласного центру.
Можна стверджувати: якщо мешканців місцевих громад інформують хоча б якісь незалежні медіа — це вже добре. Проте ми спостерігаємо інше: відсутність у таких районах місцевих медіа й інформування, що надходить з інших районів, — це радше негативне явище для якісної локальної журналістики в Україні. Зокрема, це несе ризики для демократичного розвитку громади з кількох причин:
Брак якісної інформації про місцеві події.
Без локальних редакцій мешканці отримують інформацію лише з обласного або загальноукраїнського рівнів, що обмежує доступ до повної та правдивої картини місцевих справ. Інформація з обласних центрів рідко повністю відповідає специфічним потребам певного району. Без локальних медіа багато важливих питань місцевого значення можуть залишатися поза увагою, що перешкоджає участі громади у розв’язанні локальних проблем і розвитку.
Втрата контролю над владою.
Незалежні локальні медіа контролюють дії місцевих органів влади. Відсутність журналістського нагляду відкриває можливості для корупції, зловживань і порушень прав громадян, адже немає медіа, які би критично висвітлювали подібні проблеми.
Ризик дезінформації та маніпуляцій.
Якщо на місцях немає незалежних медіа, інформаційний простір можуть заповнювати неперевірені джерела чи медіа, що діють в інтересах окремих політичних або економічних груп. Це створює ризик поширення неправдивої інформації, маніпуляцій, а іноді й пропаганди, що знижує інформованість і довіру громадян.
Локальне базування в районі принаймні двох незалежних медіа може запобігти таким ризикам через:
оперативне висвітлення актуальних подій на місці;
журналістські розслідування та нагляд за прозорістю роботи органів місцевої влади;
розроблення унікальних та якісних матеріалів про місцевість замість публікації пресрелізів місцевих органів влади;
дотримання високих стандартів журналістики;
здорову конкуренцію, яка забезпечує розвиток медіа в локальному середовищі.
Таким чином, локальні медіа забезпечують критично важливий зв'язок між громадянами та місцевою владою, інформують суспільство, сприяють прозорості та підзвітності, підтримують плюралізм думок і стимулюють громадянську активність. Відтак оптимальною стратегієюрозвитку локальної журналістики може бути розширення місць базування незалежних локальних і гіперлокальних редакцій, які відповідають високим професійним стандартам та можуть покривати критичні інформаційні потреби громад. Наразі вважаємо «частково здорові» райони такими, що потребують додаткової підтримки у стійкому розвитку незалежних локальних редакцій.
Дослідницька команда виявила, що локальна журналістика в Україні суттєво залежить від географічних, демографічних, соціально-економічних, культурних та історичних чинників. Ми не можемо проаналізувати кожну з цих площин через низку причин, описаних у Обмеженнях дослідження. Висновки нижче базуються на даних, отриманих із глибинних інтерв’ю із представниками регіональних медіа.
Географічні чинники
Райони, де розташовані міста-обласні центри, зазвичай є суттєво здоровішими, ніж «нецентральні». У цьому дослідженні ми не аналізуємо впливи політичних сил або системи врядування на медіа тощо. Радше ми прагнемо показати, яку велику роль відіграє центричність та її супутники: велика кількість населення, жвавіші економічні процеси, більше робочих місць, різноманітніше культурне життя.
Відтак наш аналіз показав, що в районах із обласними центрами в рази частіше базуються медіа. У середньому в кожному «центральному» районі працює приблизно 3,27 незалежних редакцій, тим часом у «нецентральних» районах це число сягає всього 0,38 медіа / район. Так само райони з обласними центрами зазвичай мають краще інформаційне покриття — 3,85 редакції на «центральний» район проти 1,97 на «нецентральний» район.
Наші респонденти загалом підтверджують тезу про те, що великі міста мають значно більше уваги від локальних медіа, ніж менші населені пункти. Так, один із наших респондентів на Півдні України повідомив, що його редакція орієнтується передусім на аудиторію міст із населенням понад 50 000 осіб, оскільки економічно невигідно утримувати журналістів або витрачати ресурси на покриття маленьких населених пунктів. Водночас він визнає, що в багатьох випадках «немає сенсу» тримати постійних кореспондентів у маленьких містах, оскільки аналіз місцевих соцмереж може бути ефективним для отримання базової інформації.
Деякі наші інсайдери повідомляють, що на такі важливі редакційні завдання, як інтерв'ю, репортажі чи великі спецпроєкти, вони споряджають спеціальні експедиції в глибину районів. Це дає змогу отримувати високоякісний контент, але також вказує на те, що для медіа, які базуються в тому чи іншому обласному центрі, щоденне покриття подій у маленьких населених пунктах є нерентабельним, а отже — рідкісним. Тому поточне висвітлення в малих громадах може бути нерегулярним, що знову ставить під загрозу інформованість віддаленої від центру аудиторії.
“
Ми фокусуємося на міській аудиторії, на міських проблемах і темах. Але це не виключає якийсь епізодичний обласний контент.
Редакція з Центру
Соціально-демографічні чинники
Під час дослідження ми виявили взаємозв’язок між соціально-демографічними факторами та локальною журналістикою. Згідно зі свідченнями респондентів, райони з невеликим населенням мають значно менше шансів для розвитку регіональних медіа. У малих громадах часто бракує можливостей для культурного, громадського та економічного розвитку, що знижує якість життя та сприяє стрімкому відтоку людей звідти. Це зі свого боку є підґрунтям для новинних пустель.
Об’єднання та укрупнення районів у межах реформи децентралізації 2014 року значно зменшило кількість дрібних адміністративних одиниць (сільських, селищних і міських рад). Ліквідація місцевих органів самоврядування призвела до відсутності новин та інфоприводів у цих населених пунктах. Фокус уваги змістився на новоутворений центр об’єднаної територіальної громади. Наші респонденти говорять, що іноді локальним медіа просто немає про що інформувати громаду, якщо вона дуже маленька..
“
На всю північ Одеської області залишилися два районних центри. Відповідно, виникає дуже пряме та правильне питання: а навіщо писати, умовно кажучи, якщо немає влади, крім місцевого якогось «царька», мера? Немає інфоприводів, про які можна писати.
Редакція з Півдня
“
Газети, які були в районах і не опинилися в центральному місті району, втратили певною мірою основного донора — місцевий орган влади.
Редакція з Півночі
Внутрішня міграція в Україні була доволі сильною ще до повномасштабного вторгнення. За даними Міжнародної організації з міграції (далі — МОМ), чисельність внутрішніх трудових мігрантів в Україні перевищувала 1,6 млн у 2014–2015 роках[14]. Відповідно до даних про реєстрацію за місцем проживання, в межах України щорічно переїжджали з одного населеного пункту до іншого понад 0,5 млн осіб (дані 2021 року від МОМ)[15]. Зазвичай мешканці маленьких міст і сіл переїжджають до районних чи обласних центрів у пошуку кращих умов життя та професійних можливостей. Таким чином, спостерігається стрімке старіння населення. Це також можна вважати причиною новинного «опустелювання»:
Старше покоління менш активно користується сучасними цифровими медіа, а отже попит на нові формати контенту та онлайн-ресурси нижчий. Це обмежує можливості для розвитку нових платформ та адаптації локальних медіа до сучасних технологій.
Молодь, яка не бачить перспектив у своїх містах, не цікавиться й місцевими новинами. У маленьких громадах, де немає можливостей для розвитку чи цікавого дозвілля, молодим людям бракує мотивації залишатися жити там. Відсутність цікавості до місцевих подій призводить до стагнації або навіть зникнення місцевих медіа. Громада залишається без молодих активних людей, які могли би споживати, підтримувати чи створювати нові медіа.
“
Тобто це про наявність змістовного дозвілля й розвитку для молоді. Якщо цього немає, журналістики теж не буде. Вона вимагає постійного потоку нових людей, якихось молодих хлопців і дівчат, яким цікаво щось змінювати й шукати.
Редакція з Півдня
Крім того, важливою є й логістична доступність. Як зазначає один із респондентів, чим далі від обласного центру розташоване маленьке місто, тим менше там медіа. Це свідчить про те, що віддалені райони страждають від браку журналістів, оскільки спеціалісти в таких інтелектуальних сферах, як журналістика, воліють жити ближче до великих міст, де є більше можливостей для розвитку. Транспортні маршрути тут також грають свою роль. Людям важко проживати далеко від свого робочого місця, куди незручно й довго добиратися. За словами деяких респондентів, імовірно, що мережа регіональних медіа буде густішою в місцях, де розташовані транспортні вузли, що спрощує шлях працівників із дому на роботу:
“
А чим далі від міста розташований район, тим менше в ньому залишається людей з таких інтелектуальних галузей. Щоб були медіа, потрібні редактори, журналісти. І я думаю, що вони там просто не залишаються.
Редакція з Центру
Отож, зі зменшенням частки населення (особливо молоді) в невеликих районах скорочується кількість кваліфікованих кадрів у галузі журналістики. Як наслідок, громади «старіють» і залишаються без нових журналістських ініціатив; а вже наявні редакції також можуть втрачати кадри через менші зарплати у сфері, аніж в обласних центрах та столиці.
Гостро питання відтоку кадрів простежується й у районах, які розташовані поряд зі столицею. Так опитані представники локальних медіа стверджують, що вони спостерігають сильну міграцію з Чернігова та Житомира до Києва. Столиця завжди перетягувала до себе професійні кадри, зазначають представники місцевих редакцій.
“
У принципі, оскільки Чернігів близько до Києва, то відтік кадрів у столицю був завжди, всю історію незалежності України. Ті, хто виростали з місцевих штанців, дуже часто переїжджали в київські медіа.
Редакція з Півночі
“
Київ висмоктує найкращі кадри, тому що в Києві трошки конкурентніша зарплата й більші перспективи в кар'єрі.
Редакція з Півночі
Зауважимо, що освітня міграція також суттєво впливає на ситуацію в регіональній журналістиці. За даними Міністерства освіти і науки України, в навчальному році 2019/2020 орієнтовно 50% (з 1,27 млн) студентів прибули на навчання з інших регіонів. Освітні мігранти переважно прямують до столиці та чотирьох інших великих міст, де розташована майже половина всіх українських закладів вищої освіти та навчається майже 60% студентів.[15]
Такі висновки ми почули й від наших респондентів: молоді люди виїжджають на навчання в інші регіони й часто не повертаються назад у свою громаду. Здобуваючи освіту в іншому місті, студент інтегрується в нову громаду — як наслідок, втрачає зацікавленість і знання про локальну специфіку рідного регіону (наздогнати це все буде важче, ніж залишитися працювати в місті, де навчався). Тим паче університет скоріше спрямує свого студента в місцеві редакції на практику чи стажування.
Не менш важливим фактором є якість вищої освіти. За словами опитаних представників редакцій, якість навчання на регіональних журналістських факультетах може бути нижчою за столичні.
“
Хтось знайшов собі кращу долю в Києві або в Харкові, вони всі їдуть туди, тому що там є можливості. Вони їх [можливості] не створюють на місці.
Редакція з Центру
Економічні чинники
У регіонах із сильною економікою бізнеси частіше готові вкладати гроші в рекламу через місцеві медіа. Це допомагає журналістським виданням підтримувати свою роботу, оплачувати працівників і розвивати редакції. Йдеться здебільшого про рекламодавців із-поміж локального великого бізнесу на кшталт морських портів, агропідприємств, металургії, енергетики. Великі підприємства формують конкурентний економічний ландшафт у регіоні.
У менш розвинених регіонах, де бізнеси мають обмежені бюджети, журналістика може бути фінансово вразливою. Крім того, у малих містах, де місцевий бізнес не стикається зі значною конкуренцією, він також не відчуває і критичної потреби у рекламі в медіа.
Проблема комерційного фінансування локальних медіа загострилася на всій території України після повномасштабного вторгнення. Про фінансові труднощі сказали 7 із 12 представників локальних редакцій, яких ми опитали. Повномасштабне вторгнення спричинило економічну кризу. Так, Світовий банк оцінює падіння ВВП на 30%[10] 2022 року, що є найгіршим падінням в історії незалежної України. Місцеві підприємства втратили свої активи, можливості підтримувати виробництво, споживачів, а експортні шляхи стали малодоступними. Крім того, тривають численні обстріли української інфраструктури та криза в енергетичній галузі. Відтак у першому півріччі 2022 року ринок реклами занепав та почав поступово відновлюватися лише у другому півріччі[23].
“
Перші дні, тижні й місяці [повномасштабної війни] я думав, що буде пустеля. І це був параліч не медійний, а бізнесу. Ми, як і частина колег, які переважно жили з реклами, думали, що це вже кінець. Насправді практично всі [рекламні] угоди були відкладені, розірвані.
Редакція з Заходу
Попередні дослідження свідчать про суттєву фінансову нестабільність регіональних медіа у часи війни. Наприклад, дослідники Lviv Media Forum (2022) пояснюють, що термінова фінансова підтримка була нагальною потребою для 75% опитаних редакцій, тим часом інші 25% не відчували гострої потреби в додатковому фінансуванні, оскільки на цей час їх уже підтримували засновники, донори чи меценати[24]. Це говорить про те, що абсолютна більшість локальних редакцій не мала іншого джерела прибутку[20]. 2023 року медіа повернулися до заробітку від комерції, хоча ситуація доволі хитка. Згідно з нашим дослідженням Фінансове забезпечення онлайн-медіа в Україні 2023, лише 12% регіональних редакцій забезпечували своє фінансування комерцією того року. Частка комерційних доходів у таких медіа становить від 75 до 90% поруч із донорською й/або читацькою підтримкою[23].
Сьогоднішні дані підтверджують результати попередніх досліджень. Бачимо, що фінансування від комерційного напряму й досі нестабільне. Ми також припускаємо, що ринок реклами може змінюватися відповідно до суспільних та/або фізичних змін, наприклад, падати через блекаути.
“
І от коли минув шок, бізнес почав оживати, відновлювати роботу. Потім росіян відкинули від Києва, і з'явилася хвиля якогось ентузіазму, а потім звільнення Харківщини, потім Херсон — дуже чітко корелюються хвилі цього соціального оптимізму [з відновленням роботи місцевих підприємств]. Ми бачили це по кількості угод з рекламодавцями… Якщо були якісь стагнації, наприклад, блекаут і так далі — зразу таке певне замороження, завмирання.
Редакція з Заходу
Крім того, змінилися вимоги до реклами в медіа через внесення змін до законів «Про рекламу», «Про медіа» та інших для приведення їх у відповідність до європейського законодавства. Зокрема, відтепер посилено контролюється рекламування азартних ігор, тютюнових виробів, алкоголю. Ці заборони також впливатимуть на дохід медіа.
Політичні чинники
Політичні конфлікти або поляризація суспільства можуть стимулювати появу нових гіперлокальних медіа, які орієнтуються на певні групи населення, але також можуть сприяти зростанню напруги та розповсюдженню дезінформації.
Локальні медіа в малих громадах можуть сильно залежати від політичної реклами або державного фінансування через брак інших джерел прибутку. Крім того, в малих громадах політичні та бізнесові еліти можуть бути тісно пов'язані між собою. Це робить медіа вразливішими до впливу, оскільки критика одного гравця може означати втрату підтримки іншого.
Крім того, в невеликих населених пунктах важко бути незалежним журналістом через тісні соціальні зв'язки між членами громади та страх наслідків:
“
А це взагалі дуже великий фактор для невеликих населених пунктів. Ось чому. Там важко бути ось цією «білою вороною», яка вказуватиме міському голові на помилку. У тебе обов'язково, наприклад, мама працюватиме в школі, а міський голова начальнику району [управління освіти] скаже звільнити твою маму.
Редакція з Півдня
Наші респонденти вказують на цікавий феномен: повномасштабна війна вплинула на закриття умовно залежних (політизованих) медіа. Їхніми власниками були особи або групи осіб, які мають який-небудь політичний інтерес у громаді. Це могли бути редакції, які створювалися, аби писати про місцеву владу або просувати ім’я та ідеї окремих персоналій, зокрема великих бізнесменів. Наразі, в умовах війни, політичні перспективи дуже нечіткі, а тому й немає сенсу вкладатися у свій медійний імідж. Ті ж редакції, які заробляли від політичного піару або виконували роль пресслужби місцевої влади, нині не мають роботи. Вони або реорганізувалися в агрегатори новин, або зовсім закрилися.
“
Я думаю, що в цих людей [політиків] грошей стало мало, плюс перспективи політичні нечіткі: невідомо, коли будуть вибори, в якому форматі, яка мажоритарка, пропорційка, з ким ці люди будуть блокуватися, йти на вибори? І тому вони не бачать сенсу зараз вкладати гроші в побудову свого іміджу.
Редакція з Півночі
Близькість до кордону
Прикордонні регіони характеризуватися багатонаціональністю населення та різними культурними впливами. У регіонах, де проживають національні меншини, часто використовують інші мови, крім української. Це вимагає адаптації контенту під місцеві мовні реалії. Деякі медіа можуть транслювати новини й контент двома мовами, щоб охопити ширшу аудиторію.
Імовірним є певний інформаційний розрив між українцями та представниками інших національностей — про це нам повідомили представники регіональних медіа з Заходу України. Національні меншини віддають перевагу своїм національним медіа, а не українським.
У прикордонних регіонах часто виникають активні економічні та соціальні зв'язки з сусідніми країнами. Тому наближеність регіону до сухопутного чи морського кордону з іншими державами потенційно впливатиме й на фінансовий розвиток редакцій, які там працюють, і на їхній контент.
Прикладом економічного впливу може бути кейс Житомирщини, яка має кордон із Білоруссю. Північна частина області сильно постраждала від змін після російського вторгнення на територію України. До 2014 року умови перетину кордону між Україною та Білоруссю були значно спрощеними з мінімальними обмеженнями для звичайних громадян і товарообміну між країнами. До російсько-української війни мешканці прикордонних населених пунктів, як-от Овруч, жили з продажу товарів за кордон. За словами нашого респондента з Житомирщини, посилення контролю над кордоном призвело до значних економічних змін, включно з відтоком людей із цих територій. Це додатково ускладнило ситуацію у прикордонних громадах, створивши нові виклики для місцевих медіа.
“
У нас в Овручі, це 35 кілометрів від кордону, був великий базар, і туди приїжджали білоруси скуповувати, наприклад, одяг, ліки, їжу. Там певна різниця була в ціні. Зараз кордон закритий, ніхто нікуди не їздить. І відбувається також відтік людей.
Редакція з Півночі
Важливо підкреслити спустошення північно-східних громад регіону через вхід російських військ під час вторгнення Росії на територію України 2022 року. Найбільше постраждав Коростенський район, де велися бойові дії: низку населених пунктів захоплювали окупанти.
Є й давніші історичні фактори, які вплинули на спустошення територій Житомирщини. Зокрема, північний схід області був забруднений радіацією після катастрофи на Чорнобильській АЕС. Ці території досі є небезпечними для життя, тому населення там якщо і є, то в невеликих населених пунктах.
“
…область велика, і в нас є значна територія області, яка була вражена радіацією під час ЧАЕС-катастрофи. І та ж сама територія, яка вражена була радіацією, постраждала найбільше якраз від вторгнення росіян.
Редакція з Півночі
Тимчасова окупація територій України є одним із головних факторів виникнення новинних пустель. У окупації незалежні локальні медіа припиняють роботу чи суттєво обмежують її через загрозу репресій, цензури та відсутність технічних можливостей. Журналісти змушені евакуюватися чи працювати в підпіллі, що створює велику небезпеку для їхнього життя. Це призводить до того, що люди на окупованих територіях залишаються без доступу до об'єктивних новин і стають вразливими до дезінформації та пропаганди. У цьому розділі наведені кількісні показники медіаприсутності відповідно до статусу окупації району.
Окуповані території. Ми брали до уваги українські території, які повністю або частково захоплені Російською Федерацією станом на літо 2024 року. Як і очікувалося, медіаландшафт окупованих районів є «нездоровим». Ми не можемо вказувати на фізичну присутність бодай одного медіа на ТОТ, оскільки продовження роботи українських незалежних редакцій в умовах окупації є небезпечним. Водночас низка релокованих редакцій, попри вимушений переїзд, досі намагаються задовольняти інформаційні потреби української аудиторії, що залишилася в окупованих населених пунктах. Беручи до уваги це й те, що частково окуповані громади мають кращий доступ до українських медіа, ми виявили, що в середньому кожен із цих районів інформаційно покривають приблизно дві редакції.
«Найменш здорові» райони розташовані в Луганській області та Криму. Нам не вдалося знайти достатньо редакцій, які закривали би критичні інформаційні потреби місцевих жителів. На противагу цьому, на окупованій території Херсонської області простежується найвищий показник медіапокриття — в середньому на кожен район припадає 5 редакцій, які враховують інтереси локальної аудиторії. Порівнюючи окуповані території Луганщини (з 2014 року) та Херсонщини (з 2022 року), припускаємо, що тривала окупація призводить до тотального медійного опустелювання.
Деокуповані території. Здавалося б, з окупованими територіями ситуація очікувана, а як щодо територій, які були звільнені від окупації? Йдеться про адміністративні райони, які станом на літо 2024 року були звільнені від російської окупації та повністю повернулися під контроль України.
Саме деокуповані райони мають найвищий рівень «здоров’я», порівнюючи з окупованими та підконтрольними (такими, які не зазнали досвіду окупації) районами. Кількість усіх «здорових» та «частково здорових» деокупованих районів на 20% більша за кількість таких же підконтрольних районів і на 46% більша за число всіх окупованих районів із таким же рівнем «здоров’я». За нашими підрахунками, лише три деокуповані райони є «нездоровими» — Роменський, Баштанський, Коростенський.
У середньому на один деокупований район припадає 1,65 редакцій, які безпосередньо там базуються. Крім того, вони мають найкраще інформаційне покриття — приблизно 3,10 редакцій на район. Для порівняння, окуповані райони в середньому мають покриття 2,14 редакцій / район, а підконтрольні — 2,22 редакцій / район.
Припускаємо, що така ситуація пов’язана з посиленою увагою української та міжнародної спільноти до звільнених територій. По-перше, навколо деокупованих територій формується публічний дискурс. Як національні, так і регіональні медіа активно висвітлюють військові операції та наслідки окупації. Саме звільнені території слугують платформою для збору прямих доказів про воєнні злочини Російської Федерації.
По-друге, різні стейкхолдери зацікавлені в розвитку локальних медіа на деокупованих територіях. Так, держава намагається створити умови для реінтеграції нещодавно звільнених територій в єдиний український інформаційний простір і блокувати вплив Росії. З боку громадянського суспільства це — спроба контролювати процеси відновлення постраждалих громад і рішень влади через watchdog-функцію локальних медіа. Також ці медіа орієнтуються на іноземних стейкхолдерів. Вони вважають своєю місією розказувати міжнародній аудиторії про ситуацію в Україні. Наприклад, редакція нашого інсайдера з півдня України перекладає новини англійською мовою, орієнтуючись на міжнародних донорів або іноземні інституції, які інвестують у розвиток регіону після його деокупації:
“
Це важлива аудиторія, ми хочемо, щоб посли чи якісь фонди не дізнавалися про новини й реальний стан справ від мера чи губернатора, а знаходили наші новини й читали їх у нас на сайті.
Редакція з Півдня
Підконтрольні території. Здебільшого це райони віддалені від фронту, які не були окупованими за весь період війни від 2014 до 2024 року. Внаслідок того, що в цьому кластері поєднанні різні макрорегіони, результати є неоднорідними. Порівнюючи з окупованими й деокупованими регіонами, підконтрольні перебувають посередині. Тут базується приблизно по 1,04 медіа на район і не набагато вищим є покриття — в середньому 2,22 редакції на район.
Представник локальної редакції з Півдня України наголошує, що проукраїнське медіа взагалі не може функціонувати на окупованій території. Єдиним правильним рішенням для редакції при загрозі опинитися в окупації, за його словами, є швидка евакуація команди та обладнання. В умовах окупації неможливо забезпечити незалежну журналістську роботу, й будь-які спроби висвітлення подій можна порівняти з партизанською діяльністю, що несе великі ризики.
“
Це не журналістика. Це або партизанщина, або тебе просто схоплять. І незрозуміло, навіщо така жертва...
Редакція з Півдня
Більшість редакцій в окупованих районах фактично перестали існувати через відтік спеціалістів. Однак досвід української журналістики показує, що редакції можуть продовжувати свою роботу, фізично перебуваючи поза межами цільових громад. Ідеться про українські медіа, які таргетовано обслуговують інформаційні потреби аудиторії в районах та містах, які наразі перебувають в окупації ворога. Однак усі вони релокувалися й перебувають на підконтрольній Україні території.
Робота з інформацією:
Редакції, які працюють з окупованими територіями, мають складнощі з доступом до перевіреної інформації. Фізичний доступ до території або неможливий, або занадто ризикований. Офіційні українські органи влади перебувають поза регіоном, а місцевих інформаторів небагато.
Окремий напрям роботи — це моніторинг російських пропагандистських медіа. Українські редакції змушені ретельно фільтрувати інформацію, усвідомлюючи ризики використання такого контенту. Деякі респонденти зі східних редакцій говорили про те, що їхня місія — розвінчувати дезінформацію та пояснювати місцевому населенню де правда, а де фейк.
Робота з аудиторією:
Достеменно неможливо зрозуміти, чи дійсно опублікована інформація доходить до споживача в окупації. Представники медіа, які працюють з окупованими аудиторіями, поділилися методами, за якими вони визначають хто їх читає. Вони припускають, що українці в окупації ідентифікуються Google як аудиторія з Росії. Іншим джерелом розуміння аудиторії є зворотний зв'язок — коментарі та повідомлення від читачів, які в контексті розмови самі позначають себе як мешканці того чи іншого міста.
Описані вище редакції отримують порівняно велику фінансову підтримку від міжнародних донорів. Результати річного дослідження «Стан регіональних медіа в Україні за 2023 рік» показали відмінності у фінансовому стані медіа залежно від регіону покриття: чим ближче до лінії фронту, тим більше донорських коштів у бюджеті редакції. Так, найбільшу частку грантових коштів отримують медіа зі Сходу і Півдня України: 93% та 87% відповідно. За словами респондентів «Новинних пустель», такий розподіл фінансової допомоги з боку міжнародних донорів є логічним. Імовірно, що ціллю є підтримка тих журналістських команд, які втратили найбільше ресурсів унаслідок війни.
Посилена допомога донорів сприяла «виживанню» мотивованих редакцій. Саме тому українці в окупації досі мають можливості отримувати новини від незалежних медіа. Попри це, ми не можемо робити висновки щодо окупованих територій, адже немає жодних верифікованих джерел інформації про те, що дійсно відбувається там. Ми не знаємо напевно про рівень доступу місцевих жителів до українських сайтів і тому неможливо казати, скільки насправді людей споживають український контент. Дані цього дослідження щодо окупованих територій є радше нашим припущенням, які спираються виключно на поверхові знання з відкритого доступу.
Численні руйнування інфраструктури та житла, а також окупація призводять до масового переміщення місцевих жителів як усередині країни, так і за її межі. За даними МОМ, на серпень 2024 року в Україні налічувалося майже 3,669 млн внутрішньо переміщених осіб[11]. Також на кінець серпня 2024 року, за інформацією Євростату, статус тимчасового захисту в ЄС мали майже 4,2 млн громадян, які вимушено виїхали з України після початку повномасштабного вторгнення[7]. У результаті кількість населення в країні стрімко зменшується, особливо це відчутно у фронтових та окупованих населених пунктах. Базування локальних редакцій в умовах окупації неможливе, а в прифронтових громадах, які зазнали вимушеної релокації — занадто складне.
У зв’язку з такою ситуацією можемо спостерігати як локальні медіа переймають на себе нову соціальну роль — інформування вимушених переселенців. Причому це завдання ставлять перед собою як редакції з громад, що приймають, так і з тих, звідки люди виїжджають:
Порівняно віддалені від фронту громади прийняли значну кількість людей, які вимушено залишили свої домівки й тепер потребують актуальної інформації про місцеве життя. Локальні медіа взяли на себе обов’язок допомагати переселенцям орієнтуватися в нових громадах: розказати про місцеве життя та надати критичну інформацію щодо допомоги для вимушених переселенців.
Редакції, які покривають місцевості, що близькі до фронту або окуповані, поставили перед собою завдання інформувати тих, кому довелося звідти поїхати. Вивчаючи трафік на платформах своїх медіа, наші респонденти бачать, що переселенці продовжують активно споживати їхній контент. Це показує, що регіональні медіа стають проміжною ланкою між переселенцями та їхнім домом.
“
…частина аудиторії — це миколаївці, які покинули взагалі Україну, водночас вони продовжують жити містом, переживають за нього та постійно в стресі шукають відповідь, чи потрібно повертатися, чи краще залишитися. Але їм однаково цікаво, тому що тут залишаються їхні друзі, батьки, родичі, тому вони й далі підписані на наші канали і читають наші новини.
Редакція з Півдня
Яскравий приклад вищенаведених тверджень — медіа в зоні Одеса–Миколаїв–Херсон. Опитані керівники південних редакцій розповідають, що міграція між цими містами завжди була доволі жвавою через територіальну близькість. Після початку повномасштабної війни міграційні потоки між трьома областями посилилися. Під час активних бойових дій миколаївці масово переїжджали до Одеси, де ситуація вважалася порівняно безпечнішою. Після звільнення Херсона багато містян почали переселятися до Миколаєва. Така ситуація підкреслила своєрідний історичний зв’язок між трьома містами, що також вплинуло на медійне висвітлення. Тому, наприклад, редакція з Миколаєва регулярно пише новини і про Одесу, і про Херсон, оскільки ці міста стали важливими для їхньої аудиторії.
“
…херсонці почали жити в Миколаєві, миколаївці почали жити в Одесі. І от тому ми для себе взяли фокусом уваги такі аудиторії — це Миколаїв і потроху Одеса та Херсон як якісь точки опори нашої основної аудиторії… Вони ще й ментально близькі, ці міста.
Редакція з Півдня
Майже всі опитані представники регіональних медіа передбачають погіршення стану локальної журналістики та виникнення нових новинних пустель у найближчому майбутньому. Найгіршим розвитком подій вважають ескалацію війни, яка тягне за собою як фізичну небезпеку, так і розпад команди. Редакції, які перебувають далі від фронту, так само занепокоєні можливим посиленням наступу та пересуванням лінії фронту. Медіа враховують ці ризики й перебудовують або готові перебудовувати роботу своїх організацій в дистанційному форматі, хоча в деяких випадках це може знизити якість роботи.
Ризики, пов'язані з фінансуванням, є нагальними. Респонденти вказують на недостатній розвиток рекламного ринку через повномасштабну війну. Особливо гостро відсутність комерційних доходів відчувається у прифронтових медіа, адже бізнес там практично відсутній. Без належного фінансування зростає ймовірність, що про тимчасово окуповані території чи міста, в яких активно ведуться бойові дії, ніхто не писатиме. Журналісти, які могли б говорити про прифронтові (фронтові) міста виїжджають та адаптуються до життя в нових для себе громадах. Тож виникнення там новинних пустель є актуальною проблемою. Редакції також занепокоєні скороченням грантових можливостей. Медіа передбачають, що донорська підтримка зменшуватиметься й надалі.
Насамкінець ми запитали наших респондентів, які зміни потрібні для забезпечення стійкості локальної журналістики в Україні. Нижче подаємо основні кроки, які медіаменеджери вважають необхідними для збереження й посилення локальних редакцій.
Медійні організації можуть знайти для себе грантову підтримку на короткострокові проєкти, однак для стабільного розвитку їм бракує інституційної підтримки. Такий висновок підтверджує окреме дослідження MDF «Донорська дилема». Наявність інституційної допомоги знизить психологічний тиск на організацію, яка постійно шукає нові ресурси на своє існування. Інституційна підтримка медіа дасть організаціям змогу краще планувати майбутнє, працювати на розширення, бути незалежними та продукувати якісний контент, зрештою закривати інформаційні потреби регіонів.
“
Журналістам зараз не потрібна короткострокова підтримка. Щоб у цих умовах мати хоч якийсь план дій на певний період, нам потрібне розуміння, що в нас є фінансування й можливість робити контент не на два місяці, а хоча б на рік.
Редакція зі Сходу
Разом з інституційним розвитком медіа вказують на необхідність розвитку власної фінансової незалежності. Щоб не опинитися на межі закриття, якщо раптом припиниться донорське фінансування, медіа мусять сформувати свою бізнес-модель. Варто подумати про різні джерела доходів, водночас лишаючись незалежними та дотримуючись журналістських стандартів. До того ж вони мають розвивати власний бренд, щоб заохочувати читачів спонсорувати роботу їхньої редакції, мати більше рекламних інтеграцій тощо.
“
[Альтернативний] шлях — це розвиток бренду медіа й поступовий перехід на фінансування напряму від читачів. Або за принципом читацького клубу, або за принципом платного контенту, або за принципом постійних донатів тощо.
Редакція з Півночі
Для забезпечення стійкості журналістики в Україні медіа також потребують якісного навчання для журналістів. Безперечно, основна відповідальність за підготовку кадрів лежить на вищих навчальних закладах. Окрім цього, медіаорганізаціям важливо продовжувати навчання та розвиток своїх працівників під час роботи. Це можуть бути тренінги, семінари, стажування, курси підвищення кваліфікації тощо. За допомогою навчання медіа відкриватимуть для себе більше можливостей, матимуть хороші грантові перспективи, продукуватимуть якісніший контент. Таке навчання журналістів важливе не лише для медіаорганізацій чи медіасфери загалом, це також відіграє свою роль у розвитку громади. Коли у спільнотах з’являються молоді журналісти з якісною освітою, вони можуть стати рушійною силою для суспільних змін, особливо в малих громадах.
Дві редакції згадали про важливість державного залучення до розвитку журналістики в Україні. Зокрема, говорять про необхідність програми відновлення медіа, особливо це характерно для прикордонних і прифронтових медіа.
“
І в жодній державній програмі відновлення регіонів немає відновлення медіа в регіоні. Тобто ми відновлюємо школи, садочки роботу, що завгодно, але в нас не закладені кошти на відновлення роботи медіа.
Редакція з Півночі
“
Треба говорити про те, щоби зробити критерії розвитку медіасередовища й визначити, за яким принципом має розподілятися фінансування в регіонах.
Редакція з Півночі
Наші респонденти також хотіли би бачити об’єднання у спільноти як серед медіаорганізацій, так і між медіа та їхньою аудиторією. Причому такі спільноти не обов'язково мають бути офіційними — іноді навіть простий чат у месенджерах може забезпечити ефективну комунікацію між медіа та читачами. Формування таких взаємин з аудиторією може підвищити рівень читацької підтримки.
Медіа, які працюють із окупованими аудиторіями, наголошують на тому, наскільки важливо продовжувати висвітлювати інформацію про регіон і його жителів. Це важливо для реінтеграції територій і запобігання поширенню там російських медіа.
“
Якщо зникнемо ми, то на наше місце прийдуть «вони».
Редакція зі Сходу
Abernathy, P. M. (2018). The expanding news desert. Chapel Hill, NC: Center for Innovation and Sustainability in Local Media, School of Media and Journalism, University of North Carolina at Chapel Hill.
Collier, J. R., & Graham, E. (2022). Even in “News Deserts” People Still Get News. Austin: Center for Media Engagement.
Cross, A., Caro, M., & Reger, R. (2023, December 5). Rural Mirages: Shattered Papers and “ghosts” without local news. Local News Initiative. https://localnewsinitiative.northwestern.edu/posts/2023/12/05/ghost-newspaper-solutions/
Friedland, L., Napoli, P. M., Ognyanova, K., Weil, C., & Wilson, E. J. III. (2012). Review of the Literature Regarding Critical Information Needs of the American Public. https://transition.fcc.gov/bureaus/ocbo/ASCJ_CPRN_FCCLitReviewSum061712.pdf
Judith Miller. (2018). News Deserts: No News is Bad News. Urban Policy, Manhattan Institute. https://manhattan.institute/article/news-deserts-no-news-is-bad-news
Malthouse, E., Choi, J., Metzger, Z., & DeGaris, L. (2023). Forecasting Future News Deserts. https://www.researchgate.net/publication/376063270_Forecasting_Future_News_Deserts
Nearly 4.2 million people under temporary protection in August / Eurostat. (2024). https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat-news/w/ddn-20241010-1
The BBC's Editorial Standards. https://www.bbc.com/editorialguidelines/guidelines/editorial-standards/#oureditorialvalues
Vogler, D., Weston, M., & Udris, L. (2023). Investigating News Deserts on the Content Level: Geographical Diversity in Swiss News Media. Media and Communication, 11(3), 343-354. https://doi.org/10.17645/mac.v11i3.6794
World Bank: Ukraine’s GDP Growth. https://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.MKTP.KD.ZG?end=2023&locations=UA&start=1988&view=chart
Звіт про внутрішнє переміщення населення в Україні — Опитування загального населення — Раунд 17 (Серпень 2024 року) / Міжнародна організація з міграції. – Ресурс: https://dtm.iom.int/reports/ukraina-zvit-pro-vnutrishne-peremischennya-naselennya-v-ukraini-opituvannya-zagalnogo
Кодекс етики / Комісія з журналістської етики. – Ресурс: https://cje.org.ua/ethics-codex/
Методологія моніторингу джинси та неналежного маркування в онлайн-медіа. – Інститут масової інформації. – Ресурс: https://imi.org.ua/monitorings/metodolohiia-monitorynhu-materialiv-z-oznakamy-zamovlennia-dzhynsy-i28317
Міграція в Україні: Факти і цифри, 2016 / Міжнародна організація з міграції. – Ресурс: https://ukraine.iom.int/sites/g/files/tmzbdl1861/files/documents/ff_ukr_21_10_press.pdf
Міграція в Україні: Цифри і факти, 2021 / Міжнародна організація з міграції. – Ресурс: https://ukraine.iom.int/sites/g/files/tmzbdl1861/files/documents/migration_in_ukraine_facts_and_figures_2021-ukr_web.pdf
Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” (редакція від 17.10.2024). – Ресурс: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1668-22#Text
Постанова Верховної Ради України “Про утворення та ліквідацію районів” (редакція від 07.09.2023). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/807-20#Text
Реформа децентралізації / Урядовий портал. – Ресурс: https://www.kmu.gov.ua/reformi/efektivne-vryaduvannya/reforma-decentralizaciyi
Розпорядження КМУ про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. – Ресурс: https://web.archive.org/web/20150223013909/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1085-2014-%D1%80
Стан українських регіональних медіа 2024 року // MDF: https://research.mediadevelopmentfoundation.org/
Україна й українці: Історико-географічний мистецький альбом Івана Гончара (вибрані аркуші). — Київ: УНЦК “Музей Івана Гончара”, ПФ “Оранта”, 2007. — 314 с.
Українці значною мірою покладаються на Telegram-канали для отримання новин під час війни / Internews in Ukraine. (2023, November 1). – Ресурс: https://internews.in.ua/uk/news/ukraintsi-znachnoiu-miroiu-pokladaiutsia-na-telegram-kanaly-dlia-otrymannia-novyn-pid-chas-viyny/
Фінансове забезпечення онлайн-медіа в Україні 2023: Зарплати та тенденції // MDF: https://mdf-research.webflow.io/finance-2023
Дослідження потреб локальних медіа в умовах війни / Lviv Media Forum. – Ресурс: https://drive.google.com/file/d/1iv2fG7ziuELIDnFqZaHiuny-0BHTtw_f/view
Пошук редакцій. Не завжди було можливим повноцінно проаналізувати всі типи медіа через обмежений доступ до їхнього архівного контенту або брак цифрової присутності. Деякі медіа могли бути виключені з аналізу через неможливість оцінювання їхньої роботи.
Критерії незалежності медіа. Медіа перевірялося на незалежність за юридичними та контентними показниками. Однак перевірка юридичної незалежності могла бути ускладнена через обмежену публічність деяких юридичних даних або опосередковані зв’язки між редакціями та місцевими елітами. Це могло призвести до виключення деяких медіа, які насправді могли забезпечувати якісне локальне висвітлення.
Фокус на критичних інформаційних потребах. Дослідження орієнтувалося на критичні інформаційні потреби громад. Це означає, що медіа, які спеціалізуються на конкретних вузьких темах або висвітлюють лише певні аспекти життя громади, не були включені у фінальну вибірку, навіть якщо вони роблять важливий внесок у місцеву інформаційну екосистему.
Часові межі дослідження. Період дослідження охоплює доволі короткий проміжок часу. Медіа, які могли тимчасово не покривати достатню кількість критичних інформаційних потреб у цей період, не були включені у вибірку. Це могло вплинути на повноту даних, оскільки редакційні стратегії можуть змінюватися з часом.
Причинно-наслідкові взаємозв’язки. Дослідницька група виявила, що розвиток локальної журналістики в Україні значною мірою залежить від географічних, демографічних, соціально-економічних та історичних чинників. Ми не можемо детально розглянути кожен із цих аспектів здебільшого через обмежений доступ до інформації у зв’язку із повномасштабною війною в Україні. Саме тому варто зважати на те, що висновки нашого аналізу здебільшого базуються на даних, отриманих із вільного доступу, та глибинних інтерв'ю з представниками регіональних медіа.
Ці обмеження вказують на те, що результати дослідження можуть не повністю відображати реальний стан медіапокриття в усіх регіонах, проте вони надають важливу базу для подальшого аналізу новинних пустель в Україні.
Новинна пустеля — район, у якому немає місця базування хоча б ОДНОГО локального незалежного медіа, чи район, який покривається не більше ніж одним локальним незалежним медіа з інших районів.
Локальні медіа — медіаорганізації, які висвітлюють події одного або кількох районів або які задовольняють критичні інформаційні потреби жителів одного або кількох районів.
Незалежні медіа — медіаорганізації (газети, журнали, радіо, вебсайти, телебачення), які:
а) юридично не пов’язані з місцевою, національною владою та місцевими елітами;
б) не були помічені у викривленому висвітленні політично чутливих тем (вибори, політичні скандали місцевого та національного рівня, джинса);
в) задовольняють критичні інформаційні потреби жителів районів
Місцеві еліти — а) великі бізнесмени, які мають особисте зацікавлення в контролі району для отримання прибутку та утримання сприятливої політичної ситуації; б) наближені до представників політичної влади особи, які не мають відкритих бізнесових інтересів у регіоні, проте залишаються важливими важелями впливу на інших бенефіціарів району.
Район — адміністративна одиниця поділу держави; одиниця аналізу цього дослідження. За основу був узятий районний розподіл реформи 2020 року («укрупнення»).
Місце базування — місто або район, у якому фізично перебуває основна частина редакції або головний офіс.
Покриття — висвітлення у медіа подій і питань, що стосуються території певного району або громади, при чому це медіа фізично не розташовується у межах цього району / громади. Згідно з нашою методологією, редакція має публікувати щонайменше 10 публікацій на тиждень про конкретний район, аби ми визначали останній як інформаційно покритий цим медіа.
Оксана Буць
Керівниця відділу досліджень Media Development Foundation, соціологиня, випускниця бакалаврської програми Соціології УКУ та магістерської програми Соціології НаУКМА.
Дарія Орлова
Наукова редакторка в Media Development Foundation, PhD в галузі масових комунікацій, дослідниця медіа та журналістики, доцент Могилянської школи журналістики НаУКМА.
Поліна Липова
Дослідниця у Media Development Foundation, соціологиня, випускниця бакалаврату Школи соціальної роботи НаУКМА та магістерської програми з Комунікацій НаУКМА.
Євген Коген
Асистент дослідника у Media Development Foundation, випускник магістерської програми Історія філософії НаУКМА, з досвідом роботи в національних та регіональних медіа.
Наталія Федор
Асистентка дослідника у Media Development Foundation, соціологиня, випускниця бакалаврської програми Соціології УКУ.
Валерія Шемшученко
Дослідниця у Media Development Foundation, випускниця магістерської програми з Публічної політики і врядування Київської школи економіки.
Тетяна Гордієнко
Дослідниця Media Development Foundation, аспірантка у Могилянській школі журналістики.
Марта Пугач
Дослідниця у Media Development Foundation. Випускниця та викладачка магістерських програм з Політичних наук та Східної Європи від Канзаського університету (США), Варшавсього університету (Польща) та Острозької академії (Україна).
Анастасія Товстановська
Асистентка дослідника у Media Development Foundation, студентка УКУ програми "Соціологія"
Максим Срібний
Консультант з медіадосліджень, магістр Могилянської школи журналістики
Андрій Боборикін
автор ідеї
Виконавчий директор УП. Фахівець з цифрового маркетингу, розвитку медіапродуктів та медіаспільнот, побудови моделей фінансування для медіа.
Дослідження підготовлене за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю Media Development Foundation і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу
1. Аналіз контенту в розрізі критичних інформаційних потреб
2. Огляд медіаландшафту
3. Покриття VS Базування
4. Чому існують «нездорові» райони?
5. Як окупація впливає на медійне опустелювання?
6. Як працюють редакції з окупації?
7. Медіаінформування для вимушених переселенців
8. Про майбутнє