Контент: відчуття майбутнього з обмеженим бюджетом
Тенденції, які проявилися торік, із продовженням війни лише посилилися. Виробництво новин виросло, кількість публікацій повертається до рівня 2021 року, редакції все ще дуже хочуть робити відео та складні матеріали на кшталт розслідувань. Водночас буквально всі так чи інакше змінили свій підхід до контенту — тематично чи обсягово.
Багато матеріалів присвячені волонтерським ініціативам, що допомагають українським військовим. Редакції приділяють увагу ситуації на окупованих територіях, пишуть про проблеми переселенців і так звані «історії успіху» ВПО. Популярними є історії людей із травматичним досвідом, набутим через російське вторгнення (полон, ПТСР, каліцтва, зґвалтування, втрата близьких тощо). Змінилася тематика розслідувань — ідентифікація причетних до воєнних злочинів фактично витіснила корупційні та земельні скандали. Медіа також намагалися реагувати на потреби аудиторії та швидко відповідати на найгостріші побутові питання під час війни, створюючи експлейнери та гайди для найбільш вразливих верств населення. Майже всі медіа почали спростовувати фейки російської пропаганди. Формат варіюється — від новин до довгих форм на кшталт розслідування.
Кадровий голод настільки ж серйозний, як і рік тому: все ще не вистачає журналістів (навіть новинарів!), а також людей, які б розвивали виробництво відео.
Окремо активізувалася робота з чутливим контентом, адже це стало частиною реальності всіх редакцій із вибірки — необхідність працювати з важкими темами актуалізувала потребу в безперервному навчанні спеціалістів.
Важливе місце посідає виробництво контенту для аудиторії з тимчасово окупованих територій. Механізми роботи з джерелами інформації залишаються унікальними для українського медіаполя.
Актуальні інфоприводи
Новини — це основний формат контенту майже всіх регіональних видань (81,5% респондентів сказали про це проти 76,8% з попереднього року — отже пропозиція новин виросла за рік великої війни). Майже всі респонденти сказали, що війна змінила контентну стратегію та контентне виробництво (орієнтовно 95%). Деякі редакції повідомили, що після початку вторгнення вони збільшили кількість новинного контенту, скоротивши великі текстові матеріали. Окремі редакції повідомили, що лише тепер вони поступово повертаються до балансу між новинами та іншими формами контенту.
“
На початку війни нам довелося зменшити кількість великих матеріалів і продукувати більше новин. Зараз ми повертаємося до довоєнного контент-плану, намагаємося знайти баланс між новинами та великими матеріалами, а також додаємо такі формати, як відео.
Редакція з заходу
“
Намагаємося працювати в довоєнному режимі, є окремий журналіст, що розуміється на військовій тематиці.
Редакція з центру
“
З часом повернулися до того ж контенту, з урахуванням воєнних подій і процесів, які запустила війна.
Редакція з заходу
Війна залишається основним джерелом контенту. Абсолютна більшість медіа відзначили збільшення матеріалів на військову та навколовоєнну тематику — новини з фронту, інформація про обстріли, публікації про зброю, історії військових, волонтерів і переселенців, некрологи. Одне медіа відзначило збільшення кількості матеріалів, де експертами виступають психологи.
Фото: Вільне радіо. Соледар, 2022
Відповідаючи на питання про адаптацію контентної стратегії з урахуванням обставин війни, один із респондентів зізнався у свідомому посиленні самоцензури в редакції з міркувань «не нашкодити». Самоцензура може мати низку причин, проте вона погіршує якість контенту й демонструє хибне уявлення журналістів про свою роль і місію в суспільстві. Типовим проявом самоцензури регіональних медіа є небажання самостійно підіймати теми, які навіть потенційно можуть викликати невдоволення місцевих військових адміністрацій або призвести до звинувачення медіа в непатріотичній позиції чи конфліктів із силовими структурами. Регіональні редакції часто задовольняються формальними відписками від органів влади, не наполягають на змістовних відповідях, пояснюючи це для себе специфікою воєнного часу. Зі свого боку органи влади, усвідомлюючи це, маніпулюють медіа на свою користь, і тим самим зменшують вірогідність суспільного розголосу небажаних для себе тем.
“
…шукаємо варіанти дотримуватися стандартів, враховуючи обмеження на отримання інформації від посадовців. Не пишемо (чи пишемо дуже рідко) про судові справи з військовими. Збільшили самоцензуру в напрямку "не нашкодь".
Редакція зі сходу
Водночас один із респондентів повідомив, що редакція почала продукувати матеріали не лише про війну, але й про розвиток. Крім того, в редакції розповіли, що тривалий час журналісти відкладали розслідування, вважаючи, що це недоречно під час війни, але нещодавно відновили цю роботу.
Поворот до відео
Загалом простежується дуже чітке бажання та намагання редакцій (52,27%) створювати більше відеоконтенту та впроваджувати більше різноманітних відеоформатів. Половина респондентів назвали відео (стрими, кепшн-відео, reels) новими для себе формами контенту, над якими вони почали роботу протягом останнього року. А відповідаючи на питання, які б формати вони хотіли розвивати вже сьогодні, половина респондентів також назвали відео. Згадували, зокрема, стрими, репортажі, кепшн-відео тощо. Зрештою, фахівці з виробництва відеоконтенту замикають трійку спеціалістів, яких редакціям бракує найбільше (після журналістів та SMM-ників). Цікаво також, що проти попереднього року на відеоконтент переорієнтувалася набагато більша вибірка — минулого травня про бажання робити візуальний контент висловилися приблизно 38%.
Окремо варто відзначити подкасти. 6,8% редакцій повідомили, що серед нових форм контенту, які з’явилися в них за останній рік, є подкасти. А в 16% медіа повідомили, що вони хотіли би розвивати цей формат у майбутньому. Подкасти також можуть стати ефективною альтернативою для тих редакцій, які прагнуть розвивати відеоформати, але їм бракує експертизи та фахівців.
Тяжіння редакцій до створення відеоконтенту й далі збільшуватиметься, що створить додаткові виклики для медіаменеджерів. Імовірно, пошук та навчання фахівців із відеовиробництва стане ключовим викликом для регіональних медіа в найближчому майбутньому. Ідеться, зокрема, про операторів, відеокореспондентів, авторів блогів, відеографів, редакторів відео для соцмереж, режисерів, монтажерів, звукорежисерів тощо. Додатковим викликом стане набуття експертизи для керівника медіа, якому доведеться формувати команду відеовідділу, залежно від контентної стратегії.
Про складність подолання цих викликів свідчить хоча б той факт, що 6,8% редакції повідомили, про те, що вони відмовилися від відеоформатів, оскільки це потребує більше працівників, знань і часу, ніж вони мають.
Орієнтовно 23% респондентів вказали, що їхні редакції мають окремий відеовідділ або комплектують його. Укомплектований відеовідділ — це як мінімум троє людей, які повністю або частково взаємозамінні, а їхня функціональність відповідає потребам редакції на даному етапі розвитку.
Утім, деякі респонденти відеовідділом називають одну людину, яка одночасно виконує кілька функцій, наприклад, журналіста, який сам знімає та монтує. Або ж фотокореспондента, який одночасно є оператором і режисером. Одне видання вказало, що відеовиробництвом займається головний редактор.
Мультифункціональність співробітників — це, звісно, велика перевага для будь-якої редакції. Проте зав’язувати увесь відеовідділ лише на одній людині неефективно та дуже ризиковано, бо якщо ця людина вибуває з процесу, то зупиняється все виробництво.
6,8% редакцій вказали, що відеовиробництво у їхніх медіа покладене на фрилансерів. На перший погляд, це простий шлях для керівника — знайти стороннього фахівця та замовляти в нього відеоконтент «під ключ». Наприклад, якщо медіа продукує одне «неоперативне» кепшн-відео на тиждень і замовляє його створення фрилансеру, то це цілком робоча схема. Проте, якщо редакція має амбіційні плани з відеовиробництва, включно зі стримами, відеоблогами, репортажами чи розслідуваннями у форматі відео, то залучення фрилансерів — це не найкраще рішення, якщо не хибне.
Орієнтовно 43% редакцій не користуються послугами фрилансерів узагалі, тобто це радше непопулярний спосіб організації роботи. Проте деякі редакції все ж користуються цим підходом під час створення нових форматів або відділів.
Розслідування
Крім бажання працювати з відеоформатами, чітко простежується прагнення редакцій розвивати журналістські розслідування: третина видань зазначили, що наразі працюють над розслідуваннями. Ще третина респондентів повідомили, що хотіли би розвивати цей формат.
З опитаних редакцій розслідування публікують 51,1% медіа. За публікацію скоріше відповідає окрема людина — редактор, автор-фрилансер або штатний журналіст. У 9 випадках окремої людини немає, говорять про те, що «всі» можуть робити нескладні розслідування. Передбачити регулярність виходу розслідувань складно, бо кожна тема (і формат) потребує окремого підходу. Загалом підготовка розслідування займає від 1 тижня до 1 місяця.
Логіку редакцій у тому, щоб мати універсального журналіста, можна зрозуміти, оскільки журналістське розслідування — витратний жанр, із точки зору часу та грошей. Так, одна редакція повідомила, що наразі припинила журналістські розслідування через високу вартість виробництва. Ще одна проблема, яка заважає редакціям робити розслідування якісно та швидко, — це закриті реєстри, а також тиск із боку місцевих чиновників і посадовців, яким не подобалися незручні питання та викривальні матеріали.
43,2% редакцій зазнавали тиску, з них переважна більшість — саме від органів місцевої влади. Це якраз ті редакції, які працюють із розслідуваннями та викривають зловживання місцевої та центральної влади. Влада ж погрожує журналістам судами чи ігнорує їхні запити на інформацію.
Кадровий голод залишається надзвичайно актуальною проблемою для майже всіх опитаних видань. Лише 8 респондентів (18,2%) повідомили, що їхні медіа наразі укомплектовані всіма творчими одиницями. Якщо говорити про журналістів, то в деяких виданнях не закриті навіть позиції редактора стрічки новин. Серед журналістів також найчастіше шукають авторів лонгридів, кореспондентів, журналістів-розслідувачів.
Бачачи тяглість цієї теми, дозволимо собі процитувати частину дослідження з попереднього року:
“
Медіа вказують, що навіть новинарів бракує для повноцінної роботи. Крім того, відчувається потреба в фактчекерах і відеографах (більшість редакцій працюють також з візуальним контентом, — ред.). Бачимо, що проблема контенту впирається в фінанси, бо їх бракує для залучення необхідних спеціалістів та фрилансерів, співпраця з якими суттєво скоротилася.
-
Попри збільшену частку новинного контенту, якісних спеціалістів на ринку досі бракує. Запит на відеоспеціалістів стабільно росте, а, наприклад, фактчекери вже не зазначаються як необхідні спеціалісти. Бачимо також, що і з фрилансерами працюють усе менше.
Чутливий контент
Приблизно половина редакцій не змінили свій підхід до роботи з чутливими темами, бо вважають, що їхні практики роботи з контентом адекватні нинішньому стану справ. Ті ж, хто змінюють свій підхід, відправляють журналістів на навчання, ретельніше готуються до розмов, загалом бачать, що ситуація вимагає іншого підходу до висвітлення подібних тем.
“
З початком повномасштабного вторгнення редакція ще ретельніше ставиться до роботи з чутливим контентом. Якщо матеріал містить потенційно тригерний контент, журналісти попереджають про це на початку матеріалу. Обов'язково зберігаємо баланс думок і перевіряємо джерело інформації. Під час інтерв'ю з героями, що пережили насильство, отримали фізичну травму, перенесли досвід евакуації тощо, журналісти спираються на етичні норми, узгоджені редакцією. Героям пропонують не відповідати на питання, якщо їм цього не хочеться, питання ставлять максимально коректно. Готовий матеріал і фото чи відео публікуються лише після узгодження з героєм матеріалу.
Редакція зі сходу України
Додаткове навчання для роботи з чутливим контентом пройшли 40,9% редакцій — це були і онлайн-лекції, й курси, й менторська підтримка щодо висвітлення чутливих тем. У глибинних інтерв’ю редакції кажуть, що робота з чутливим контентом змушує їх бути дуже обережними, говорити всередині редакції щодо конкретних публікацій, іноді навіть із залученням зовнішніх експертів.
Робота з контентом для медіа, яке працює для аудиторії на окупованих або прифронтових територіях, суттєво відрізняється майже в усьому, починаючи з джерел інформації. Інформацію про ситуацію на тимчасово окупованих територіях медіа беруть в українських посадових осіб (очільників ОВА, міських голів). Проте для розуміння ситуації необхідно спостерігати й за іншими джерелами — каналами окупаційної влади та безпосередніх учасників бойових дій із боку ворожої армії. Так редакції отримують фактаж про тимчасово окуповані території — наприклад, ухвалення місцевих «законів» — і прибирають із нього наративи та антиукраїнську інтерпретацію. Дехто використовує окупантські джерела винятково для спростування інформації в них.
Медіа активно шукають джерела для спростування дезінформації — силові структури, місцева влада, знайомі військові та люди з тимчасово окупованих територій. Проте є об’єктивні обмеження — наприклад, після обстрілів цілей на тимчасово окупованих територіях неможливо перевірити ситуацію на місці, бо одразу ж обмежують доступ до зони обстрілу для цивільних людей.
Окремим джерелом є інформатори — лояльні до редакції люди, які перебувають на тимчасово окупованих територіях і постачають журналістам інформацію «з поля». Редакції мають окремі захищені способи зв’язку з інформаторами, адже це надзвичайний ризик для людей. З інтерв’ю нам відомий щонайменше один випадок за останній час, коли інформатор редакції потрапив у в’язницю. Іноді журналісти просто не публікують те, що надійшло від інформаторів, бо легко ідентифікувати автора цієї інформації. Наразі через виїзд людей із тимчасово окупованих територій та посилені механізми контролю з боку окупаційної влади інформаторів і, відповідно, інформації меншає — набагато складніше зараз отримувати новини з маленьких містечок і сіл.
“
Лише 10–15% людей залишилися в цих [маленьких] містах. Це переважно люди похилого віку — серед них майже неможливо знайти інформаторів. Це наш найбільший і найстрашніший виклик, що ми не знаємо, що відбувається там. Крім того, росіяни вимикають зв'язок.
Редакція з півдня
Інший допоміжний спосіб зв’язку — боти в Telegram. Вони дають змогу анонімно надіслати інформацію без збереження історії повідомлень. Проте такий спосіб спілкування використовується рідше, аніж особисті повідомлення з редакторами чи журналістами.
.jpg)
