СТАН УКРАЇНСЬКИХ РЕГІОНАЛЬНИХ МЕДІА 2024 РОКУ

Можна констатувати, що основний процес адаптації контентної стратегії відбувся 2023 року, адже у 41% редакцій контентна стратегія не змінилася з 2022 (себто обставини війни залишаються тими самими, тому стратегія з 2022 року відповідає й на сьогоднішні виклики), а в 35% змінилися лише пріоритетні теми. Великі зміни є поодинокими та зустрічаються в редакціях, які зараз шукають своє позиціювання чи створюють контентні стратегії з нуля.

Відповідно і відмовлятися від того, що достатньо добре працює, редакції не хочуть. Основна частина контенту наразі, на думку респондентів, цілком актуальна. Лише 16% редакцій прямо говорять про плани відмовитися від певних форматів — із них 2 телевізійні редакції хочуть відмовитися від формату марафону (постійного прямого етеру з безперервним потоком новин).

Серед досліджуваних медіа середня кількість продукованих матеріалів становить приблизно 20 новин на день і 16 неновинних матеріалів на тиждень. Із них у середньому 37% становлять передруки та рерайти.

Як і торік, новини залишаються основним форматом контенту майже всіх регіональних видань (однаковий відсоток респондентів — 81% — зазначили це 2022 та 2023 року). У пріоритеті залишаються відеоформати (62%). Значну частку контенту становлять аналітика (54%) та розслідування (22%).

16% досліджуваних медіа публікує колонки. Порівняно менше працюють над подкастами, репортажами, стримами (по 14% відповідно). Незначну частку займають експлейнери, історії, інтерв’ю.

На 2024 рік чітко простежується тенденція до подальшого розвитку відеоформатів — як довгих, так і коротких — 62% редакцій хочуть і надалі працювати із відео. Крім того, опитані мають на меті розвивати розслідування (35%), подкасти (35%) та репортажі (19%).

Новини

Новини залишаються великим складником контенту регіональних медіа, зокрема, тому що вони приносять трафік. Проте помітним стає прагнення редакцій вдосконалити новинну стрічку як змістовно, так і функціонально.

Деякі опитані медіа хочуть відійти від переписування новин (передруки) з інших ресурсів, а радше сконцентруватися на виробництві унікальних матеріалів. Якщо це формат новини, то, на думку респондентів/-ок, матеріал має містити аналітичний компонент або ексклюзивні дані. За словами експерта дослідження Андрія Діхтяренка, такий процес є логічним, адже саме оригінальні новини підвищують показники трафіку на сайти медіа, а передруки/рерайти менше впливають на притік унікальних користувачів.

У прагненні продукувати більше власного контенту деякі редакції зменшують або оптимізують функціонування стрічки новин. Так, редакція з Центру скоротила зміну новинарів із 8 годин до 5 годин; а 3 години, які залишилися, віддали на роботу з іншими типами контенту. Так редакція менше дублює новини з інших джерел, концентруючись лише на найбільш актуальних. Такі зміни сприяли тому, що команда медіа збільшила кількість унікального контенту, розширила тематики (додали екологію, історичні факти, людські історії), урізноманітнила формати — наприклад, збільшилася кількість відео.

Попри це, великою перешкодою для створення якісних новин залишається прагнення до оперативності в будь-який спосіб, що обумовлене високою конкуренцією на ринку. Редакції намагається першими викласти новину, щоби підвищити цитування свого каналу. У цій гонитві журналісти інколи забувають про професійні стандарти, що, звісно, шкодить якості контенту.

Андрій Діхтяренко коментує, що особливо гостро це проявляється у ситуації конкуренції між медіа та анонімними Telegram-каналами, які також викладають новини на локальному або національному рівні. На відміну від професійних журналістів, такі Telegram-канали не зважають на якість та фактчекінг. Їхнє завдання — набрати якнайбільше переглядів і підписників. Медіа, які хочуть утриматися як лідери регіонального ринку, мусять теж «хайпувати», аби не втратити аудиторію. В умовах повномасштабної війни це знижує якість чутливого контенту. Журналісти нашвидкуруч роблять рерайти з неперевіреною інформацією, викладають незаблюрені фото, не маркують контент. Ця конкуренція значно викривлює роботу медіа.

Відеоформати

Половина редакцій вказала, що запустили якийсь новий відеопродукт протягом 2023 року. Медіа переважно роблять YouTube Shorts та великі відео у YouTube. Усі так чи інакше приходять до того, що аудиторія швидко втомлюється від довгих відео, тому є запит на короткі формати на кшталт YouTube Shorts, TikTok, Reels. Охоплення швидко набирають кепшн-відео та емоційні відео в TikTok. Рідше редакції роблять інтерв’ю, розслідування, дайджести та подкасти у відеоформаті.

Експерт Андрій Діхтяренко пояснює, що протягом останніх двох років алгоритм споживання контенту цільовою аудиторією сильно змінився. Зокрема, 2022 року споживачі (навіть старшого віку) почали швидко переходити на смартфони; 2023 року тенденція до споживання контенту за допомогою смартфону лише посилилася. Відповідно медіаорганізації, які публікуються в соцмережах, виграють від перегляду різних відеоформатів.

Окремо варто відзначити редакцію зі Сходу України, яка успішно запровадила напрям документалістики. Зокрема, медіа вдалося підготувати документальний фільм для телемереж відомих міжнародних телеканалів. Це змістовний контент для світового ринку на перетині з розслідуваннями й комерцією. Представники/-ці цього медіа вважають, що документалістика є досить перспективним напрямом роботи саме для східного регіону країни, адже у висвітлення подій війни можливо інкорпорувати правозахисний та історичний компонент. Крім того, документальне кіно можливо просувати на глобальному медіаринку. Хоча у нашому дослідженні виявлений один яскравий приклад документального кіно, експерт Андрій Діхтяренко підтверджує, що цей формат набув популярності 2023 року й має великі перспективи.

Найбільша перешкода до створення відеоформатів — відсутність фахівців, які працюють із відео й не відволікаються на інші види робіт. Відео вимагає багато ресурсів, тому маленькі редакції не можуть забезпечити достатньо людиногодин на це, а також деякі не мають професійного обладнання для знімань.

У 65% редакцій, які займаються відео, безпосередньо за відеопродакшн відповідає або окрема команда, або окремий відеоспеціаліст/-ка. Сюди зараховуємо штатних відеографів і спеціалістів/-ок на фрилансі. Як ми побачили вище, відеоспеціалістів/-ок частіше запрошують як фрилансерів/-ок, водночас продюсер/-ка або інша людина, що ухвалює рішення про створення контенту або напрям роботи, перебуває в штаті медіа. У 26% випадків відео займаються штатні журналісти/-ки або репортери/-ки, які володіють базовими навичками відеомонтажу та відеознімання. І у 9% редакцій немає конкретної людини, яка би відповідала за цю роботу, або, принаймні зі слів респондентів/-ок, нею займаються «всі».

Аналітика

Неодноразово опитані медіаменеджери/-ки говорили, що хочуть відходити від класичних новин і «писати щось більш вартісне» для своєї аудиторії.

Більш ніж половина респондентів/-ок (54%) зазначили, що почали активно продукувати аналітичні матеріали. Зокрема, вони говорять, що слідкують за бюджетними витратами та роботою органів місцевого самоврядування, розбираються в державних закупівлях, перевіряють дані в реєстрах тощо.

Проте варто зважати на певні різночитання навколо цього журналістського формату. Так, Андрій Діхтяренко вказує на відсутність чіткої артикуляції терміну «аналітика» серед регіональних медіа. Часто редакції називають аналітикою все, що не підпадає під ознаки новини чи репортажу. Точаться суперечки щодо того, що зараховувати до аналітичних жанрів. Наприклад, аналітикою називають пояснювальні матеріали (експлейнери), що не відповідає реаліям. Український медіаринок потребує чіткої операціоналізації журналістської аналітики.

Розслідування

Більш ніж третина (35%) респондентів/-ок прагнуть розвивати розслідування. Проте це досить ресурсозатратний формат. По-перше, робота над розслідуванням займає від 2 тижнів до 2 місяців. По-друге, редакціям часто не вистачає професійних кадрів під цей вид роботи. Лише у 5 з 37 редакцій є журналісти/-ки, які безпосередньо займаються розслідуваннями. Деякі віддають цей пласт роботи фрилансерам/-кам (3 редакції так роблять). Інші залучають штатних авторів/-ок і редакторів/-ок, які паралельно створюють різні види контенту. У 2 редакціях розслідуваннями займаються головні редактори/-ки.

З цих причин на сьогодні лише 22% опитаних медіа активно працюють над розслідуваннями.

Інші формати

Окремо відзначимо подкасти. Кількість редакцій, які створюють подкасти, виросла з 7% 2022 року до 14% 2023 року. Цьогоріч у 35% медіа повідомили, що вони хотіли б розвивати цей формат у майбутньому.

На думку експерта дослідження Андрія Діхтяренка, тенденція до розвитку подкастів є невиправданою, адже цей формат на сьогодні не є достатньо популярним серед українських медіаспоживачів.

Так, MEGOGO AUDIO опитали 138 українських творців подкастів із різних галузей, включно з медіасферою. Згідно з результатами їхнього опитування, майже 80% подкастів із каналів (з вибірки) набирають у середньому не більше 3000 прослуховувань випуску^[1]. Крім того, у дослідженні «Суспільного Мовлення» про роль радіо і подкастів 2023 року йшлося, що 68% опитаних не слухають подкасти взагалі. А багато хто плутає подкасти з іншими формами контенту ^[3;4].

Варто також звернути увагу на низький відсоток медіа, які зараз зосереджено роблять репортажі (14%) та в найближчому майбутньому планують розвивати цей формат (19%). Згідно із результатами нашого дослідження, станом на сьогодні репортажі сильно програють колонкам і подкастам.

Андрій Діхтяренко коментує, що зменшення репортажів на медіаринку може бути пов’язане із кількома причинами. По-перше, велику роль грає самоцензура. Журналісти/-ки бояться наслідків від публікації чутливого, ба більше контенту на теми, пов’язані з безпекою, з яким наразі треба бути надміру обережними. Це стосується внутрішніх справ країни, військових і політичних рішень, важливих інфраструктурних об’єктів тощо — необережне висвітлення цих речей може призвести до адміністративної чи кримінальної відповідальності чи суспільного осуду.

Фото: Donbas Frontliner. Репортери знімають бойову роботу саморобної установки ракетно-залпового вогню «Партизан» батальйону «Айдар», Бахмутський напрямок, травень, 2023 рік

По-друге, журналісти/-ки все рідше виїжджають на місця подій. Експерт припускає, що це може бути пов’язане з 1) фізичною небезпекою на прифронтових/тимчасово окупованих територіях; 2) недоступністю для журналістів/-ок цих територій та подій, які там відбуваються; 3) ризики для репортерів-чоловіків бути мобілізованими.

По-третє, це брак інформації. У порівняно «тилових» регіонах стало менше доступу до інформації від влади. Тим часом медіа, які працюють для цільової аудиторії з окупованих територій, взагалі зіштовхуються із браком будь-якої інформації.

Усі вищеперелічені перешкоди відображаються на матеріалах. Андрій Діхтяренко вважає, що зниження кількості репортажів є небезпечною тенденцією для українського медіаринку, бо так медіа втрачає зв’язок з аудиторією і не показує, що відбувається насправді. Відтак суспільна функція журналістики 2024 року знижується.

Фото: «Кордон.Медіа». Миропілля. Журналісти фіксують наслідки обстрілу та працюють без наліпки PRESS, бо з нею більш небезпечно — ворог спостерігає, 2023 рік

Тематичні запити цільової аудиторії можна розділити на два великі пласти: серйозний і розважальний контент. Якщо говорити про серйозний контент, то війна, звісно, є затребуваною темою: новини з фронту, обстріли, бойові дії, окупація, некрологи військових. Аудиторія віддає перевагу воєнним і корупційним розслідуванням. Споживачі розглядають медіа як контроль влади, тому актуальними залишаються огляди розподілу місцевих бюджетів.

Респонденти також вважають, що є різниця у контенті залежно від того, про який регіон розказує медіа й де воно перебуває. Медіа на Сході та Півдні продукують більше інформації про воєнні події, бо вони буквально ближче до фронту. Такі медіа роблять більше змістовних і концептуальних матеріалів про події на полі бою, обстріли, окупацію, розслідування щодо дій зрадників. Не менш актуальними є питання деокупації регіону: розмінування, відновлення інфраструктури, повернення людей, засудження колаборантів. Попри те, що це здебільшого прогнози, для місцевих жителів або евакуйованих важливо відчувати, що їх не покинули, і що влада опікується цими питаннями для вирішення ситуації.

Проте східні та південні медіа здебільшого втратили значну частку своєї аудиторії, яка залишилася під окупацією, бо їхні канали часто не можуть досягти споживачів. Крім того, їм складніше отримати інформацію. По-перше, писати про окупацію, перебуваючи там, украй ризиковано. По-друге, зв’язок із інформантами наражає останніх на небезпеку. По-третє, відсутній доступ до інформації від місцевої влади. Органи влади захоплені окупаційними силами та/або релоковані; або чиновники не йдуть на контакт (імовірно, через підвищені безпекові ризики та військову таємницю).

У «тилових» регіонах (Захід, Центр, більша частина Півночі) здебільшого залишилися класичні теми. Ті населені пункти переважно залишаються такими, якими й були до великої війни, та й аудиторія переважно збереглася. Тому ці медіа мають можливість урізноманітнювати контент і говорити про те, що найбільш цікаво.

Зміною в контенті західних і центральних медіа є збільшення фокусу на матеріалах про і для ВПО. Однак, послуговуючись статистикою Міжнародної організації з міграції, станом на жовтень 2023 року найбільша кількість внутрішньо переміщених осіб переїхала у Дніпропетровську (14%) та Харківську (13%) області ^[5]. Це означає, що тема внутрішнього переміщення внаслідок війни не менш актуальна і для Сходу України.

Тим часом прослідковується втома аудиторії від війни. Про це говорить майже половина респондентів у глибинних інтерв’ю. Порівнюючи з 2022 роком, коли життя людей пробігало в «новинно-емоційних хвилях», тобто новини про події в країні й на фронті зокрема були найбільш затребуваними, то на кінець 2023 — початок 2024 року помітним є спад споживання такого контенту. Експерт дослідження Андрій Боборикін пояснює це тим, що за останні два роки українська аудиторія адаптувалася до реалій війни і, як наслідок, — до тривожних воєнних новин. Медіаспоживачі поступово повертаються до тем повсякденного життя на кшталт розкладу транспорту, погоди та здоров’я. Крім того, неодноразово респонденти наголошують на тому, що аудиторія вимагає розважального контенту.

Поки ми не бачимо тенденції до активного переходу медіа на розважальний контент. Проте, такий запит від аудиторії є і це потенційно може вплинути на зміну вектора 2024 року. Щоби втримати баланс між серйозним і розважальним контентом, редакції зменшують навантаження на стрічку новин, підвищують кількість унікальних матеріалів, пробують різні відеоформати (як довгі, так і короткі), розширюють теми.

Аудиторія хоче знати історію рідного краю

Отримані дані свідчать про те, що регіональні медіа потенційно ставатимуть осередками локальної історичної спадщини. Представники/-ці локальних медіа, досліджуючи інтереси своєї аудиторії, виявили запит на історію рідного краю та розвінчування міфів щодо формування національної та етнічної ідентичності регіону. Та найцікавіше, що інтерес до власної культури, історії та традицій підвищується по всій країні, зокрема на Сході та Півдні.

Так, редакція зі Сходу регулярно заповнює рубрику «Історія краю», робить тематичні відеоматеріали та текстову розшифровку. Є плани з розвитку відеоподкасту разом з істориком-краєзнавцем.

Центральноукраїнське медіа запустило проєкт щодо історичної пам’яті. Журналісти оцифровують незалежну пресу з 1990-х років та аналізують ці матеріали. Крім того, медіа готує матеріали для меморіалів пам’яті загиблих військових.

А редакція з Півночі, попри концентрацію на інформуванні щодо ситуації на прифронтовій території, потроху повертається до своєї основної цілі — прищеплювати любов до міста, розказувати, чим живуть місцеві сьогодні й у минулому.

Фото: журналіст Руслан Халапов та оператор Айдер Омєров. Під час знімань документального фільму «TİMSAL. Сенси кримського орнаменту» для курсу зі створення документального кіно MDF, 2023 рік

На вибір тематик і форматів сильно впливає підтримка від донорів. Як зазначалося вище, 2023 року 80% фінансування опитаних регіональних медіа покривається грантовими коштами. Така потужна грантова підтримка має як позитивний, так і негативний вплив.

Ми бачимо збільшення кількості матеріалів загалом і нових форматів зокрема. Регіональні медіа захоплюють ніші й території, наприклад, покривають інформуванням сусідні області чи захоплюють увагу споживачів нових платформ. Проте тут ідеться про кількість, а не про якість. Андрій Діхтяренко вважає, що сьогодні редакціям не варто розфокусовувати увагу на дуже різні цілі, а радше сконцентруватися на тих темах і форматах, на яких вони найбільше спеціалізуються, і які відтворюють соціальне призначення журналістики. На думку експерта, сьогодні в Україні є проблема з тим, що в медіасфері не артикульований престиж серйозних журналістських жанрів, на кшталт репортажів. Відтак редакції концентруються на кількості продукованого контенту, але часто забувають про його якість і вплив.

Крім того, спостерігається сильний вплив донорів на контентну стратегію. Редакції віддають усі свої ресурси на опрацювання донорських запитів:

пишуть про те, що треба грантодавцям;

вибирають формати, які відповідають грантовим умовам;

концентруються на дистрибуції грантових матеріалів, щоби звітувати перед донорами.

Тим часом є зрушення в регулюванні виробництва контенту. Порівнюючи з минулим роком, нині майже всі опитані медіа мають прописану редакційну політику — відповідно 77% 2022-го та 86% 2023 року.

За два роки повномасштабної війни робота з чутливими темами стала більш збалансованою. Практики роботи з чутливим контентом відповідають потребам героїв, редакції та аудиторії — 62% редакцій кажуть, що у них не змінилися підходи до роботи з минулого року. Відповідно 38% стверджують, що за минулий рік робота з чутливим контентом зазнала змін, проте вони можуть бути не радикальними — збільшення кількості порушених тем, обговорення всередині редакції тощо.

Попри це, на навчання роботі з чутливими темами досі є попит — 60% редакцій так чи інакше мали окремий курс, тренінг, лекцію, менторську підтримку саме про це. Порівнюючи з минулим роком, спостерігається збільшення кількості навчання на чутливі теми на 20%. Можемо зробити висновок, що на ринку є ситуація, коли отримання освіти в певних випадках є не створенням нових звичок і засвоєнням нової інформації, а радше оновленням оптики чи перевіркою себе або навчанням нових людей у редакції.

Понад третина опитаних зіштовхувалися із тиском на свої редакції. Це переважно скарги з боку представників місцевої влади (15%, 6 із 37 опитаних редакцій). Зокрема посадовці та експосадовці різними способами вимагають спростувати або прибрати опубліковану інформацію, якщо вона може нашкодити їхній діловій репутації. Це стосується, наприклад, інформації про політичні рішення або розслідування. Представники влади не меншу увагу приділяють реакції читачів у соцмережах: коментарям під постами, кількості поширень і реакцій «злість». Коли представникам владних структур «не подобаються» певні журналістські матеріали, вони чинять моральний тиск (наприклад, замовляють людей для залякування через месенджери), намагаються домовитися (ймовірно, за гроші), особисто погрожують судом або відразу звертаються до суду з позовом на редакцію.

Журналісти також можуть зазнавати тиску з боку правоохоронних органів та/або спецслужб (зафіксовано 2 випадки) з метою видалити конкретні публікації (наприклад, матеріали про СБУ).

Журналісти родом із тимчасово окупованих територій або ті, що працюють для цієї аудиторії, потерпають від погроз окупаційної влади (зафіксовано 2 випадки), іноді ворожі війська проводять обшуки в рідних журналістів, які залишилися там.

Одноразово говорили, що анонімний Telegram-канал погрожував редакції через матеріал, присвячений ЛГБТ-спільноті.